Як орля росло і розвивалося
В орлячій родині, яка жила на високій скелі, народилося маленьке орля. Спочатку воно було дуже мале і несміливе, але скоро освоїлося у своєму гнізді і почало виглядати надвір. Навколишній світ був для нього дуже цікавий. Воно бачило сонце, яке яскраво світило, птахів, які пролітали над їхнім гніздом, великі скелі та синє небо. А найбільше йому подобалися його тато й мама, які щодня літали кудись далеко і приносили поживу.
Отож одного разу орля сказало батькам:
— Я хочу бути таким, як ви, як інші птахи, яких я бачив, я хочу так само високо і далеко літати, все бачити і все знати!
Батьки відповіли йому:
— Ти будеш так літати, але тобі треба багато чого ще навчитися.
— А чого ще мені треба навчитися?
— Перш за все ти маєш стати сильним. У тебе мають стати сильні лапки, крильця, які зможуть тебе тримати.
За деякий час, коли орлятко підросло і зміцніло, воно відчуло, що має силу широко махати крилами, і дуже-дуже захотіло літати так, як його батьки. І воно сказало своїм батькам:
— Ось, у мене вже сильні крила і сильні лапки, я вже можу літати!
А батьки кажуть:
— Ні, такої сили ще недостатньо!
— А якої сили ще мені треба?
— Коли літаєш, не можна просто крилами махати, треба думати, як сильно махати, щоб високо летіти, а як — щоб повертати, як керувати польотом, щоб не впасти на скелі і не розбитися, як приземлятися, — потрібно вміти роздумувати, куди і як прикладати свою силу.
— А я можу так?
— Давай спробуємо, — запропонував тато.
Запропонуйте новацтву спільно подолати перешкоду. Це може бути павутинка з ниток, якою обплутаний дверний прохід. Приблизно на висоті грудей дитини зробіть достатньо широкий отвір. Всі учасники гри (включно з виховниками) мають дістатися на другу сторону, причому так, щоб не зачепити павутинки. Для кращого розрізнення помилки можна повісити на павутинку дзвіночки. Тим, хто помилився, можна давати штрафні очки (повертати назад, брати фанти і так далі). Важливо, щоб в ході гри новаки не тільки виявили силу і спритність, а й співпрацювали одне з одним.
— Бачите, — сказало орлятко батькам — у мене виходить! То я вже можу літати?
— Можеш потрошку, але тільки з нами. Літати по-справжньому тобі все одно ще зарано. Твоє пір’ячко має вирости, гарно облягати крильця, у тебе має бути струнка постава, щоб усі інші птахи знали, чиє ти дитя.
Орлятко літало разом з батьком, щодня чистило пір’ячко, вчилося граційно ходити і легко приземлятися. Найбільше уваги вони приділяло білому хвосту, бо батьки пояснили, що це — ознака їхнього роду. Це йому дуже подобалося. Але через деякий час йому стало нудно, і воно спитало батьків:
— Дивіться, яке я стало гарне! Чи можу я вже літати по-справжньому?
— Ні, замало бути гарним, треба ще вміти бачити красу навколо себе і не пишатися собою. Якщо ти літатимеш тільки заради того, щоб показати, яке ти гарне, ти можеш скоро загубити свою мету, заблукати чи потрапити у пастку. Ми маємо перевірити, чи вмієш ти бачити красу інших.
Новаки стають парами один напроти одного на відстані трьох кроків. Їхнє завдання — чемно запросити одне одного підійти ближче. Вони мають знайти такі слова, щоб партнер захотів підійти на крок. Не можна вживати фізичну силу (притягувати партнера до себе) чи підступати без запрошення. Та пара, в якій новаки перші наблизяться одне до одного, виграє.
— Тепер, я думаю, вже можна мені літати? Я буду пильнувати, щоб не красуватися перед іншими.
— Це добре! Ти маєш пам’ятати, що той, хто любить тільки себе, завжди потрапляє в якусь халепу. Але тобі також треба навчитися остерігатися різних небезпек.
— Небезпек? А які бувають небезпеки? У мене є сила і краса, що може бути для мене небезпечним?
— Багато чого! — відповідає орляткові мати. — Завтра ти полетиш зі мною, і я навчу тебе розрізняти небезпеки.
Почалися дальші вильоти, і мама показувала орляткові, де можна поранитись об камінь, а де наштрикнутись на щось гостре. Одного дня вони здалеку спостерігали, як шуліка ловить куріпок і як ті захищаються. Якось вони побачили мисливців.
— Бачиш, скільки небезпек чигає на будь-якого птаха! — пояснювала мама. — Треба пильнувати і завжди бути обережним.
— Мені здається, я вже зрозумів, як важливо бути обережним, — по якомусь часі сказало орлятко.
Вибираємо одного новака на охоронця. Біля його ніг (трохи позаду) ставимо "скарб", який йому потрібно охороняти. Всі інші розташовуються у лаву на протилежному кінці площі. За сигналом новаки обережно наближаються до скарбу і намагаються його забрати. Якщо охоронець обернеться, зауважить когось у русі і назве його на ім’я, той новак вибуває з гри. Виграє той, хто візьме скарб. Охоронцеві не можна постійно оглядатися і вказувати на будь-кого.
— То чи можу я вже нарешті літати високо і далеко? — запитало орля після чергового випробування.
У відповідь батьки підвели його до краю скелі і показали з висоти різних птахів.
— Подивись уважно, що ще потрібно, щоб вміти добре літати.
— Потрібно бути бистрим! — по якомусь часі відповіло орля.
Новацька розмова на тему, у чому можна бути швидким і для чого потрібна бистрота розуму, швидкість реакції та рухів.
Новаки сидять на довгій лавці близько одне до одного. Руки кожного лежать на колінах сусіда: права — на лівому коліні правого сусіда, ліва — на правому коліні лівого сусіда. Той, хто сидить скраю, одну руку кладе на своє вільне коліно. Він починає передавати "повідомлення", плескаючи по коліні. Плескати мають руки по порядку. Якщо гравець хоче повернути "повідомлення" в іншу сторону, він плескає двічі, тоді напрям руху змінюється на протилежний. Той, хто помилиться, забирає руку; якщо помилиться двічі, забирає обидві руки. Виграє найуважніший.
Після того, як орля пройшло все випробування, батьки взяли його у складний політ.
Для того, щоб полетіти, орлятку треба було багато чого навчитися, пізнати світ навколо себе. Так само і новакові, який хоче пройти свій новацький шлях, треба багато пізнавати, мандрувати і спілкуватися з іншими. Лише після того він зможе, як і наше орля, вилетіти з рідного гнізда і приєднатися до гурту молодих орлів, разом з якими потім мужнітиме і стане справжнім скобом. А потім зів’є собі гніздо і закладе свою власну орлячу родину...
Якщо новацтво ще не зовсім готове і не проходить котрогось з випробувань, розповідь можна зупинити на відповідному місці. Її можна повторювати і згадувати перед іменуваннями, вона може бути канвою для новацьких змагів на здобуття чергового ступеня, а також підготовкою до переходу в УПЮ.
Відповідно до потреби виховник може вплітати в цю канву пісні, майстрування та інші заняття.