Сестрички і братчик та новацький скарб

Жи­ли со­бі брат­чик і сес­трич­ки. Од­но­го ра­зу ви­рі­ши­ли во­ни зро­би­ти та­бір. От при­ї­ха­ли во­ни на та­бір. На дру­гий день но­вац­тво ви­рі­ши­ло ро­зіг­ра­ти брат­чи­ка Іва­на. На­ма­лю­ва­ли во­ни кар­ту та й ки­ну­ли її в пош­ту.

От від­кри­ває брат­чик Іван ту кар­ту та й ба­чить, що скарб за­хо­ва­ний у во­дос­па­ді. Брат­чик Іван ви­рі­шив роз­ка­за­ти всім сес­трич­кам про скарб. Ко­ли но­вац­тво зас­ну­ло, брат­чик і сес­трич­ки піш­ли по скарб. Від­кри­ва­ють во­ни скарб, а там пов­но зо­ло­та. Але рап­том не­бо за­ся­я­ло і з'я­вив­ся мо­то­ци­ка­кел брат­чи­ка Ро­ма­на, на яко­му си­ді­ли Слав­ко­фо­то­по­то­там і Мир­ко­мо­ре­фо­то­по­то­там. Во­ни ар­тис­тич­но зліз­ли з мо­то­ци­ка­ке­ла, всіх по­би­ли, а сес­трич­ку Олен­ку і скарб заб­ра­ли со­бі.

Ко­ли всі отя­ми­ли­ся, по­ча­ли ра­ди­ти­ся. Ви­рі­ши­ли во­ни пі­ти на по­шу­ки сес­трич­ки Олен­ки та скар­бу. Роз­ді­ли­ли­ся і піш­ли на всі чо­ти­ри сто­ро­ни: сес­трич­ка Ма­річ­ка піш­ла на схід, сес­трич­ка Оля на за­хід, сес­трич­ка Лі­да на пів­день, брат­чик Іван на пів­ніч. А сес­трич­ка Світ­ла­на за­ли­ши­ла­ся з но­вац­твом.

Сес­трич­ка Ма­річ­ка зай­шла в тем­ний-тем­ний ліс, а там на неї на­па­ла зграя ска­же­них пта­хів. Але сес­трич­ка Ма­річ­ка зна­ла мо­ву всіх пта­хів, і во­на за­го­во­ри­ла та­кою мо­вою, якою го­во­рить най­мо­гут­ні­ший птах у сві­ті. Пта­хи не чі­па­ли сес­трич­ку Ма­річ­ку і на­віть не да­ва­ли ін­шим зві­рям під­сту­па­ти до неї. Сес­трич­ка Ма­річ­ка йшла і йшла, а ліс все не за­кін­чу­вав­ся.

А тим ча­сом сес­трич­ка Оля дій­шла до ви­со­ких-ви­со­ких гір. І тіль­ки-но во­на хо­ті­ла пе­рей­ти го­ри, як з тих гір ви­ле­тів дра­кон. Сес­трич­ка Оля шви­день­ко за­хо­ва­ла­ся за ве­ли­ким ка­ме­нем і по­ча­ла ду­ма­ти, як би то по­бо­ро­ти дра­ко­на. У ки­ше­ні сес­трич­ки Олі ні­чо­го не бу­ло, ок­рім кіль­кох від­зна­чок, руч­ки і сви­щи­ка. Сес­трич­ка Оля ви­рі­ши­ла зас­вис­та­ти. Во­на під­кра­ла­ся до ву­ха дра­ко­на і свис­ну­ла так го­лос­но, що го­ло­ва дра­ко­на не вит­ри­ма­ла і тріс­ну­ла. Ос­кіль­ки сес­трич­ка Оля зго­лод­ні­ла, во­на ви­рі­ши­ла з'їс­ти дра­ко­на. А те, що за­ли­ши­ло­ся, вона ви­рі­ши­ла взя­ти з со­бою в до­ро­гу. Та й піш­ла да­лі.

Сес­трич­ці Лі­ді ви­па­ла до­ро­га до мо­ря. Сес­трич­ка Лі­да не зна­ла, як їй пе­реп­ра­ви­ти­ся че­рез мо­ре. Аж рап­том мо­ре ско­лих­ну­ло­ся, і з во­ди ви­ліз ве­ли­чез­ний-пре­ве­ли­чез­ний кит. Сес­трич­ка Лі­да, зви­чай­но, ду­же зля­ка­ла­ся, але па­ні­ку­ва­ти не ста­ла. Кит ска­зав: «В ме­не стрі­ля­ли бра­ко­ньє­ри, в ме­не ду­же бо­лить бік. По­лі­куй­те ме­не, будь лас­ка». Сес­трич­ка Лі­да від­кри­ла свою ча­рів­ну ап­теч­ку і ви­лі­ку­ва­ла ки­та. Кит по­дя­ку­вав сес­трич­ці Лі­ді і зап­ро­по­ну­вав пе­реп­ра­ви­ти­ся на ньо­му че­рез мо­ре. Сес­трич­ка Лі­да обе­реж­но сі­ла на кита і поп­лив­ла по мо­рю.

Брат­чик Іван ішов-ішов і дій­шов до Ки­є­ва. І, мо­же, йшов би да­лі, як­би не по­ба­чив від­знач­ку з од­нос­трою сес­трич­ки Олен­ки. Брат­чик зро­зу­мів, що во­на десь тут. Брат­чик Іван зай­шов у пе­че­ру і по­ба­чив зв’язану сес­трич­ку Олен­ку. Тіль­ки він хо­тів виз­во­ли­ти її, як на ньо­го на­ки­нув­ся пес Слав­ка­фо­то­по­то­та­ма. Він так вче­пив­ся у брат­чи­ка Іва­на, що по­дер всі його шта­ни. Але брат­чик зга­дав, що у ньо­го в ки­ше­ні є хус­тин­ка з на­ша­тир­ним спир­том, витяг її і зап­хав псо­ві до но­са. Пес на­ню­хав­ся спир­ту і зас­нув.

Аж тут до пе­че­ри по­вер­та­єть­ся Мир­ко­мо­ре­фо­то­по­то­там. Він по­ба­чив брат­чи­ка Іва­на і за­хо­тів йо­го зв'я­за­ти. Але брат­чик Іван по­чав лос­ко­та­ти йо­го. Мир­ко­мо­ре­фо­то­по­то­там ду­же дов­го бо­ро­нив­ся, але че­рез де­я­кий час по­доб­рі­шав. Мир­ко­мо­ре­фо­то­по­то­там по­о­бі­цяв від­да­ти брат­чи­ку все зо­ло­то і сес­трич­ку Олен­ку, тіль­ки щоб брат­чик біль­ше не лос­ко­тав йо­го.

Брат­чик Іван одяг­нув но­ві шта­ни, взяв сес­трич­ку Олен­ку і зо­ло­то, сів на мо­то­ци­ка­кел, і по­ї­ха­ли во­ни до­до­му. По до­ро­зі поз­би­ра­ли во­ни всіх сес­три­чок і по­вер­ну­ли­ся на та­бір. А на та­бо­рі їх зус­трі­ча­ла сес­трич­ка Світ­ла­на з ве­ли­чез­ним тор­том і ящи­ком мо­ро­зи­ва.

Епі­лог

Ви ж зро­зу­мі­ли, що зо­ло­то бу­ло нес­прав­жнє, а з кар­то­ну. Це ж но­вац­тво зро­би­ло зо­ло­то, а скринь­ку во­ни знай­шли в під­ва­лі. Брат­чик і сес­трич­ки бу­ли трош­ки зас­му­че­ні, але що по­ро­биш? Ви­рі­ши­ли во­ни зро­би­ти з цьо­го під­роб­ле­но­го зо­ло­та від­знач­ки та­бо­ру. А реш­ту во­ни за­нес­ли до плас­то­во­го му­зею.

Казку уклав рій «Каз­ко­ві муд­ра­ге­ли­ки» на таборі «Княжі чада» (Ма­річ­ка Чир, Хрис­тин­ка Но­во­сад, Те­тян­ка Стад­ник, На­та­ля Не­о­фі­та, Мар­ту­ся Лю­бів). До­по­ма­га­ла сес­трич­ка Олен­ка Ду­шень­ко, інс­трук­тор­ка вмі­лос­ти «Лю­би­тель ка­зок». Всі дійові особи реальні, що ж стосується подій — вам судити.