Ве­се­ла но­ви­на

Різдвя­на сцен­ка в 1 дії

Осо­би: Ма­ти, Ок­са­на, Юр­ко, Дід-Сніп, Свіч­ка, Три Яб­луч­ка, Три Ан­го­ли.

Сце­на пред­став­ляє сіль­ську ха­ту на Свят-Ве­чір. На сто­лі зат­кне­на в хлі­бі го­рить свіч­ка. В ку­ті дід. Це сніп пше­ни­ці, в нім схо­ва­на осо­ба. На сто­лі три ру­м’я­ні яб­лу­ка. Осо­би, що гра­ють яб­луч­ка, схо­ва­ні за сто­лом, во­ни ма­ють чер­во­ні лич­ка і зе­ле­ні ша­поч­ки-лис­точ­ки на го­ло­вах. «Свіч­ка» — та­кож схо­ва­на — вдяг­не­на в жов­ту оде­жу (вос­ко­ва), на го­ло­ві бі­ла ви­со­ка ша­поч­ка.

Ма­ти об­ня­ла ді­ти.

1 ява

Ма­ти, Ок­са­на і Юр­ко (ко­ля­ду­ють)

Ма­ти:

А те­пер, ко­ли ми вже по­ве­че­ря­ли й за­ко­ля­ду­ва­ли, пі­де­мо спа­ти. Вже та­то спить і ді­до спить.

Ок­са­на (вже спля­ча):

А ми ще хо­ті­ли по­чу­ти каз­ку. Ма­мо, чи то прав­да, що в Різ­двя­ну Ніч усі зві­рі го­во­рять і все ні­ме ожи­ває?

Юр­ко (по­важ­но):

Вид­но, що прав­да, бо так нам ді­дусь го­во­ри­ли.

Ма­ти (за­ду­ма­но):

Ка­жуть лю­ди, що прав­да, але це мо­же ба­чи­ти і чу­ти тіль­ки щас­ли­вий... І мо­же тіль­ки в сні...

Ок­са­на: То ми пі­де­мо спа­ти, мо­же, й нам щось гар­не прис­нить­ся!

Ма­ти (ці­лує ді­ти):

Ідіть, ді­тонь­ки, йдіть. Бо тре­ба ра­нень­ко вста­ти, та до цер­кви пі­де­мо.

Юр­ко:

А я ни­ні бу­ду спа­ти на со­ло­мі під сто­лом!

Ма­ти:

Доб­ре, доб­ре, я вже то­бі там і пос­те­ли­ла. А Ок­са­на бу­де спа­ти на сво­їм лі­жеч­ку. Доб­ра­ніч (ви­хо­дить).

Ок­са­на й Юр­ко:

Доб­ра­ніч, ма­ту­сю, доб­ра­ніч!

Ок­сан­ка (ля­гає й за­сип­ля­ю­чи го­во­рить):

...але це мо­же ба­чи­ти й чу­ти тіль­ки щас­ли­вий...

Юр­ко (так­ са­мо, під сто­лом):

...і мо­же тіль­ки в сні...

(Ді­ти сплять. Десь над­во­рі чу­ти ко­ля­ду, то ближ­че, то далі, вреш­ті ти­хо. По дов­гій хви­ли­ні го­дин­ник б’є два­над­ця­ту)

2 ява

Дід-Сніп (що до­сі сто­яв при­пер­тий у ку­ті за сто­лом, по­во­лі ру­ха­єть­ся і стає прос­то, по­тім ска­че на зем­лю. Го­во­рить і злег­ка під­ска­кує):

Ух! Ух! Пше­нич­ний ді­дух!

Те­пер со­бі по­гу­ляю,

Бо вже ду­шу в ті­лі маю,

Бо раз на рік ожи­ваю!

Свіч­ка (хи­та­єть­ся і ви­хо­дить з-за сто­ла)

О! Як я дов­го спа­ла!

Ні не чу­ла, ні не зна­ла,

Що Свят-Ве­чір на­дій­шов,

Я ожи­ла со­бі знов!

А ти, Ді­ду, вже тан­цю­єш?

Дід-Сніп (смі­єть­ся):

А ти, Свіч­ко, що? Не чу­єш?

Го­ді то­бі, го­ді спа­ти!

Хо­ди сю­ди, тан­цю­ва­ти.

(Бе­руть­ся обоє за ру­ки й тан­цю­ють)

Три Яб­луч­ка (з-за сто­ла):

О, ми вже збу­ди­лись,

Гар­ні сни нам сни­лись!

То хо­ді­мо до гур­ту,

За­гу­ляй­мо в ніч­ку ту!

(Бе­руть­ся за ру­ки і йдуть ко­лом дов­кру­ги Ді­да й Свіч­ки)

Дід, Свіч­ка і Три Яб­луч­ка (тан­цю­ю­чи, спі­ва­ють ко­ло­мий­ку):

Ко­лом, ко­лом, ни­зом, до­лом

Огі­роч­ки в’ють­ся,

А го­ра­ми, над яра­ми

Тем­ні хма­ри рвуть­ся.

А вже тії тем­ні хма­ри

Ві­тер роз­га­няє,

То­му сон­цю зо­ло­то­му

Стеж­ку прос­те­ляє.

Три Ан­го­ли (вхо­дять в ха­ту):

Мир то­му до­му!

Тут не­має міс­ця зло­му!

Дід, Свіч­ка і Три Яб­луч­ка (пе­рес­та­ють гу­ля­ти і низь­ко кла­ня­ють­ся пе­ред Ан­го­ла­ми):

Про­си­мо до ха­ти!

З доб­ром вас по­ви­та­ти!

Три Ан­го­ли:

Ви­тай­те, ми­лі дру­зі!

Ви — ба­чи­мо — не в ту­зі!

Ве­се­лі ви і ра­ді,

Яс­но в ва­шій гро­ма­ді!

(по­ка­зу­ють на ді­ти):

І яс­но тим, що сплять

І сни пре­гар­ні снять!

А чи мож­на спи­та­ти,

Чом ра­ді ви гу­ля­ти

І чом та­кі ве­се­лі

Ви ни­ні в цій осе­лі?

Дід-Сніп (втіш­но, по­ту­пу­ю­чи но­гою):

Ух, ух! Я пше­нич­ний Ді­дух!

Раз на рік ожи­ваю

І в сер­ці ра­дість маю,

Що світ ме­не ша­нує,

Мій хліб усім сма­кує!

Свіч­ка (при­та­нцьо­вує):

А я вос­ко­ва Свіч­ка,

Мов та па­ху­ча чіч­ка!

Ме­не пчіл­ки зби­ра­ли

І ме­дом на­пу­ва­ли!

Із ме­ду доб­ра стра­ва,

А з ме­не Бо­гу сла­ва!

Три Яб­луч­ка (ідуть ко­лом дов­кру­ги Ді­да й Свіч­ки):

Ми Яб­луч­ка ру­м’я­нень­кі

Пиш­ним цві­том цві­ли,

На­ми пташ­ки й людсь­кі ді­ти

Ве­се­ло ра­ді­ли.

Ми ба­га­то­го кор­ми­ли

І вдо­ву убо­гу -

І кла­дуть нас на прес­то­лі,

Ми­лу жер­тву Бо­гу.

Три Ан­го­ли:

Тіш­тесь, тіш­тесь і ра­дій­те

Ни­ні­шньої дни­ни,

Ми при­нес­ли і від се­бе

Ве­се­лі но­ви­ни!

В Виф­ле­є­мі ни­ні зір­ка

Ве­се­ло сі­яє,

На­ро­див­ся нам Син Бо­жий,

Що всіх ожив­ляє!

До жит­тя і вас він кли­че

В чу­дес­ну го­ди­ну,

Щоб ви ра­зом прос­ла­ви­ли

Не­бес­ну Ди­ти­ну!

(Ан­го­ли бе­руть­ся за ру­ки й ста­ють ко­лом дов­кру­ги Ді­да, Свіч­ки й Трьох Яб­лу­чок. Всі за­чи­на­ють іти хо­ро­во­дом і ко­ля­ду­ють що­раз жва­ві­ше):

Ни­ні в нас Різ­дво Бо­жо­го Ди­тя­ти,

Вкра­їнсь­кі ді­ти йдуть Йо­го ви­та­ти:

Пет­рик Йо­му спі­ває,

Слав­ко в ду­доч­ку грає,

Нас­тя з Юр­ком тан­цює,

Ми­хась­ко сам туп­цює,

Ма­ру­ся пля­сає,

Ди­тя за­бав­ляє.

Ля-ля, ля-ля, ля-ля-ля, ля-ля.

(Го­дин­ник б’є пер­шу го­ди­ну. Всі роз­бі­га­ють­ся на свої міс­ця. Ан­го­ли бла­гос­лов­ля­ють ді­тей і від­хо­дять).

3 ява

Ок­са­на (бу­дить­ся):

Юр­ку! Юр­ку! Ти спиш?

Юр­ко (бу­дить­ся):

Ні, Ок­са­но! Я збу­див­ся. А зна­єш, я мав пре­гар­ний сон (встає).

Ок­са­на (встає і роз­гля­да­єть­ся):

Ці­ка­во, що то­бі сни­лось... Чи те са­ме, що й ме­ні? По­ду­май, тут Дід і Свіч­ка...

Юр­ко (ско­ро):

...і Три Яб­лу­ка поб­ра­ли­ся за ру­ки і та­ке щось гар­не го­во­ри­ли і так гар­но гу­ля­ли...

Ок­са­на (ско­ро):

...а по­тім прий­шли Три Ан­го­ли...

Юр­ко:

...і со­бі з ни­ми гу­ля­ли і ко­ля­ду­ва­ли! Отак, о!

(бе­руть­ся за ру­ки, гу­ля­ють і ко­ля­ду­ють пер­шу або ос­тан­ню строф­ку тої ко­ля­ди).

Ок­са­на:

Пст! Ти­хо! Бо збу­ди­мо ма­му­сю! (Шепо­че): А зна­єш, Юр­ку, що той сон оз­на­чає?

Юр­ко:

Знаю! Що ми обоє щас­ли­ві!

Ок­са­на (мрій­ли­во, нат­хнен­но):

Так, Юр­ку! Ми щас­ли­ві! Ми щас­ли­ві — бо ма­є­мо рід­но­го бать­ка і доб­ру рід­ну ма­му, що за нас дба­ють, у шко­лу нас по­си­ла­ють і щи­ро нас ко­ха­ють. О, ко­би всі ук­ра­їнсь­кі ді­ти бу­ли та­кі щас­ли­ві! То­ді бу­ла би щас­ли­ва вся на­ша рід­на зем­ля!

Юр­ко:

І весь наш рід­ний ук­ра­їнсь­кий на­рід...

Ок­са­на:

Мо­лім­ся, мо­лім­ся до ма­ло­го Ісу­си­ка, щоб так бу­ло. І вір­мо, вір­мо, що Він по­чує на­шу мо­лит­ву (па­дуть пе­ред об­ра­за­ми на ко­лі­на).

Ок­са­на і Юр­ко (мо­лять­ся):

Наш Ісу­си­ку ма­лень­кий,

Що у яс­лах на­ро­див­ся,

Учи­ни, що­би вже ско­ро

Наш край рід­ний зве­се­лив­ся.

Наш край рід­ний і наш на­рід,

Та й усі вкра­їнсь­кі ді­ти -

Щоб ні­ко­ли їм не тре­ба

Бі­ду­ва­ти ні тер­пі­ти.

Учи­ни, щоб доб­ра до­ля

В на­шу ха­ту за­ви­та­ла,

Щоб зем­ля вся на­ша рід­на

Бо­га в щас­тю прос­лав­ля­ла...

(Мов­кнуть, зло­жив­ши бла­галь­но ру­ки. Десь зно­ву чу­ти ко­ля­ду «Бог Пред­віч­ний», зас­ло­на по­во­лі спа­дає).

Юра Шкру­ме­ляк

Дзвіночок, ч.27, січень 1934, с. 2-4