Не забуваймо про сопілку

Те, що од­на з най­більш спі­ва­ю­чих на Зем­лі на­цій втра­чає свій го­лос і му­зич­ний слух, ста­ло, на жаль, не­за­пе­реч­ним фак­том. Але по­бу­тує дум­ка, що впро­вад­жен­ня гри на со­піл­ці на уро­ках му­зи­ки в за­галь­но­ос­віт­ніх шко­лах мог­ло би спри­я­ти від­род­жен­ню чи роз­вит­ко­ві му­зи­каль­нос­ти ук­ра­їн­ців. Ад­же со­піл­ка, як ві­до­мо, є най­дав­ні­шим му­зич­ним інс­тру­мен­том людс­тва і все ще за­ли­ша­єть­ся най­більш дос­туп­ним інс­тру­мен­том як в пла­ні ці­ни, так і опа­ну­ван­ня гри. У цьо­му я пе­ре­ко­на­ла­ся, ко­ли не­що­дав­но до­сить швид­ко са­ма нав­чи­ла­ся гра­ти на хро­ма­тич­ній со­піл­ці, слід­ку­ю­чи за руб­ри­кою «Му­зи­ка для ді­тей» у львівсь­ко­му ча­со­пи­сі «За віль­ну Ук­ра­ї­ну». Там один з най­ві­до­мі­ших львівсь­ких пе­да­го­гів стар­шо­го по­ко­лін­ня, Ярос­лав Ма­зур, про­ва­див шко­лу гри на со­піл­ці, за­лу­ча­ю­чи та­ким чи­ном як­най­шир­шу ау­ди­то­рію.

 І то­му ще біль­шою бу­ла моя ра­дість, ко­ли шкіль­ний вчи­тель му­зи­ки на­ших ді­тей по­чав впро­вад­жу­ва­ти гру на со­піл­ці на сво­їх уро­ках, а та­кож в ан­сам­блі со­піл­ка­рів. Ми­ко­ла Ле­пих — цей за­галь­но­виз­на­ний учи­тель від Бо­га і Лю­ди­на з ве­ли­кої лі­те­ри, — зу­мів нас­тіль­ки за­хо­пи­ти ди­тя­чу сві­до­мість, що уч­ні від шес­ти до два­над­ця­ти ро­ків вель­ми су­му­ють, ко­ли зму­ше­ні про­пус­ти­ти урок му­зи­ки. Біль­шість ді­ток опа­но­вує гру на со­піл­ці, у них знач­но швид­ше ви­роб­ля­ють­ся му­зич­ний слух і вмін­ня спі­ва­ти.

 Перш ніж зап­ро­по­ну­ва­ти де­я­кі ос­но­ви гри на со­піл­ці, хо­чу заз­на­чи­ти, що ду­же спри­я­ти­ме ва­шим ус­пі­хам роз­роб­ле­на Ми­ко­лою Ле­пи­хом до­бір­ка ме­ло­дій для со­піл­ка­ря-по­чат­ків­ця. У ній від най­прос­ті­шо­го ме­ло­ди­ко-рит­міч­но­го ма­люн­ку че­рез пос­ту­по­ве роз­ши­рен­ня та ус­клад­нен­ня умож­лив­лю­єть­ся ор­га­ніч­не зас­во­єн­ня ці­лої хро­ма­тич­ної га­ми. Му­зич­ний ма­те­рі­ял за­пи­са­но на про­фе­сій­ній сту­дії у Льво­ві. Спер­шу зву­чить вис­туп ди­тя­чо­го ан­сам­блю со­піл­ка­рів, а по­тім — фо­ног­ра­ма суп­ро­во­ду. За­галь­ний час за­пи­су — 78 хви­лин. Ось якою є прог­ра­ма кон­цер­ту:

1.    Сі­но (ук­ра­їнсь­ка на­род­на пос­пів­ка)

2.    Гу-ту, гу-ту­ту (ук­ра­їнсь­ка на­род­на пос­пів­ка)

3.    Нам не­ма ще се­ми (ук­ра­їнсь­ка на­род­на пос­пів­ка)

4.    Про Хрис­тю (ук­ра­їнсь­ка на­род­на пос­пів­ка)

5.    Кі­шеч­ко (пос­пів­ка)

6.    Тук, тук (ук­ра­їнсь­ка на­род­на пос­пів­ка)

7.    А я люб­лю вчи­ти­ся (ук­ра­їнсь­ка на­род­на піс­ня)

8.    Вес­нян­ка (сл.: К.Пе­ре­ліс­на, муз.: М.Вед­ме­де­ря)

9.    Де­рев­це ро­ду (сл.: Н.Кир­'ян, муз.: М.Вед­ме­де­ря)

10.  На­віть неп­ри­єм­ність не зас­му­тить нас

11.  Не­має Ук­ра­ї­ни без ка­ли­ни (сл.: Г.Клок, муз.: М.Вед­ме­де­ря)

12.  Хрис­тос вос­крес (сл.: К.Пе­ре­ліс­на, муз.: М.Вед­ме­де­ря)

13.  Сіє ба­ба мак (ук­ра­їнсь­ка на­род­на піс­ня)

14.  На­ма­люю Ук­ра­ї­ну (сл.: Н.Олій­ник, муз.: М.Вед­ме­де­ря)

15.  Сло­во Коб­за­ря (сл. і муз.: М.Ро­вен­ко)

16.  До­ро­гий Та­ра­се (сл. і муз.: І.Шев­чук)

17.  Ще­бе­та­ла пта­шеч­ка (ук­ра­їнсь­ка на­род­на піс­ня)

18.  Пі­сень­ка го­роб­чи­ка (сл.: П.Си­нявсь­кий, пе­рек­лад: В.Мо­руш, муз.: З. Ком­па­ні­єць)

19.  Від­чи­ни своє вік­но (сл. і муз.: А.Жит­ке­вич)

20.  Бу­дем ко­за­ка­ми (сл. і муз.: А.Заг­руд­ний)

Всі, хто ба­жає ма­ти про­по­но­ва­ний ком­пакт-диск, мо­жуть звер­та­ти­ся в ре­дак­цію жур­на­лу.

А те­пер — обі­ця­ні фраґмен­ти зі шко­ли гри на со­піл­ці, які ми взя­ли з ви­да­ної Я.Ма­зу­ром Служ­би Бо­жої для ди­тя­чо­го хо­ру (Прос­ві­та, 1992), а та­кож з Ме­то­дич­них по­рад ке­рів­ни­кам са­мо­ді­яль­них ко­лек­ти­вів (В.Гу­цал. Грає ор­кестр ук­ра­їнсь­ких на­род­них інс­тру­мен­тів. — Ки­їв, «Мис­тец­тво», 1978, сс. 32-37).

Дос­туп­ність хро­ма­тич­ної со­піл­ки у нав­чан­ні гри виз­на­ча­єть­ся зокрема прос­то­тою бу­до­ви інс­тру­мен­та. Це де­рев­'я­на труб­ка ци­лін­дрич­ної фор­ми (дов­жи­на — 32 см, ді­я­метр — 2 см), зак­ри­та з од­ні­єї сто­ро­ни кор­ком (ден­це), в яко­му про­рі­за­но от­вір (щі­ли­на) для вду­ван­ня і спря­му­ван­ня стру­ме­ню по­віт­ря на за­гос­тре­ний край (зуб) квад­рат­но­го ви­рі­зу на труб­ці со­піл­ки (го­лос­ник). Вда­ря­ю­чись в зуб, стру­мінь роз­сі­ка­єть­ся і при­во­дить в ко­ли­ван­ня стов­пчик по­віт­ря в труб­ці, що й спри­чи­няє зву­чан­ня інс­тру­мен­та.

 Прик­ріп­ле­ний до кіль­це­по­діб­но­го вис­ту­пу ру­хо­мий пов­зу­нець слу­жить для нас­тро­ю­ван­ня. Нез­нач­ним на­су­ван­ням йо­го на го­лос­ник мож­на по­ни­зи­ти весь зву­ко­ряд со­піл­ки май­же на пів­то­ну.

 Де­сять ап­лі­ка­тур­них от­во­рів слу­жать для ви­сот­но­го від­тво­рен­ня зву­ко­ря­ду в хро­ма­тич­ній (по пів­то­нах) пос­лі­дов­нос­ті від «ДО» пер­шої ок­та­ви до «СОЛЬ» тре­тьої. Ви­со­та зву­ка за­ле­жить від дов­жи­ни стов­пчи­ка по­віт­ря, яка змі­ню­єть­ся зак­ри­ван­ням чи від­кри­ван­ням ап­лі­ка­тур­них от­во­рів.

 Плас­тма­со­ве кру­жаль­це, нак­ле­є­не на кі­нець со­піл­ки із сто­ро­ни вду­ван­ня по­віт­ря, за­по­бі­гає над­мір­но­му зво­ло­жен­ню ден­ця під час гри.

 Со­піл­ку тре­ба обе­рі­га­ти від різ­ких ко­ли­вань тем­пе­ра­ту­ри, уда­рів, па­дін­ня то­що. Щі­ли­ну до­ціль­но раз на тиж­день зма­щу­ва­ти, кап­нув­ши в неї од­ну-дві крап­лі олії. Не до­пус­ка­ти руй­ну­ван­ня за­гос­тре­но­го краю го­лос­ни­ка (зу­ба), інак­ше со­піл­ка втра­тить зву­чан­ня.

 За роз­мі­ром ап­лі­ка­тур­ні от­во­ри по­ді­ля­ють­ся на два ви­ди: ма­лі (змі­ню­ють ви­со­ту зву­чан­ня на пів­то­ну) і ве­ли­кі (змі­ню­ють зву­чан­ня на тон). Для зруч­нос­ти зак­рит­тя їх паль­ця­ми от­во­ри роз­мі­ще­ні за та­кою кла­си­фі­ка­ці­єю: 1, 6 — ниж­ні (для ве­ли­ких паль­ців); 2, 3, 4, 7, 8, 9 — вер­хні; 5, 10 — бічні (для мі­зин­ців). От­во­ри 1, 2, 3, 4, 5 зак­ри­ва­є­мо паль­ця­ми лі­вої ру­ки, а от­во­ри 6, 7, 8, 9, 10 — паль­ця­ми пра­вої ру­ки.

 Зак­ри­ва­ти от­во­ри тре­ба щіль­но, але без над­мір­но­го на­тис­ку по­ду­шеч­кою паль­ця.

 Для гри со­піл­ку прис­тав­ля­є­мо до вуст під ку­том приб­лиз­но в 45 гра­ду­сів, охоп­лю­ю­чи гу­ба­ми от­вір для вду­ван­ня по­віт­ря.

 На со­піл­ці гра­ють сто­я­чи і си­дя­чи. Пе­ре­ва­гу слід на­да­ва­ти грі сто­я­чи.

 По­віт­ря вди­ха­є­мо ку­точ­ка­ми ро­та і час­тко­во но­сом, не від­ри­ва­ю­чи со­піл­ки від вуст. Вду­ван­ня по­віт­ря по­вин­но бу­ти рів­но­мір­ним і від­по­ві­да­ти си­лі, влас­ти­вій да­но­му зву­ку. Не вар­то пов­ніс­тю, до краю ви­ди­ха­ти по­віт­ря. Якась час­тин­ка йо­го зав­жди по­вин­на за­ли­ша­тись в ле­ге­нях.

 Мо­мент зву­кот­во­рен­ня на со­піл­ці зветь­ся ата­кою зву­ку. Ата­ка зву­ку здій­сню­єть­ся ви­мо­вою по­шеп­ки скла­ду ТУ (язик від­штов­ху­єть­ся від вер­хніх зу­бів, звіль­ня­ю­чи шлях для про­ход­жен­ня по­віт­ря).

 Від­по­від­ність зак­ри­тих паль­ця­ми от­во­рів пев­ним зву­кам на­зи­ва­єть­ся ап­лі­ка­ту­рою со­піл­ки. Склад­ність зву­ку зрос­тає від збіль­шен­ня кіль­кос­ти зак­ри­тих от­во­рів, які виз­на­ча­ють ви­со­ту йо­го зву­чан­ня (тут не вра­хо­ву­ють­ся зак­ри­ті от­во­ри для під­трим­ки інс­тру­мен­та, які не ви­ма­га­ють щіль­нос­ти зак­рит­тя).

 То­му вив­чен­ня ап­лі­ка­ту­ри хро­ма­тич­ної со­піл­ки тре­ба по­чи­на­ти від зву­ка «СІ» (зак­ри­тий от­вір 1, а реш­та для під­трим­ки). Си­ла вду­ван­ня по­віт­ря для зву­кот­во­рен­ня но­ти «СІ» та­ка, як при нор­маль­но­му ви­ди­ху. При зни­жен­ні зву­ко­ря­ду вду­ван­ня пос­лаб­лю­єть­ся, при під­ви­щен­ні — по­си­лю­єть­ся.

 До нас­туп­но­го зву­ка пе­ре­хо­ди­ти піс­ля дос­ко­на­ло­го зас­во­єн­ня по­пе­ре­дньо­го.

 До­ро­гі брат­чи­ки та сес­трич­ки! Спо­ді­ва­є­мо­ся, що ми пе­ре­ко­на­ли вас у до­ціль­нос­ті вмі­ти гра­ти на со­піл­ці. Ад­же ча­сом ви са­мі не мо­же­те спі­ва­ти, і то­ді са­ме со­пі­лоч­ка ста­не вам у ве­ли­кій при­го­ді при ро­бо­ті з но­вац­твом. Зреш­тою, ні­ко­ли не за­піз­но вчи­ти­ся. Отож, ус­пі­хів!

Лідія Чир