До­ро­гі брат­чи­ки і сес­трич­ки!

Не знаю, як від­чу­ва­є­те ви час. Де­я­кі по­дії ви­да­ють­ся зов­сім-зов­сім не­дав­ні­ми, хо­ча від них нас від­да­ля­ють де­сят­ки ро­ків. Ін­ші ж, ні­би й тра­пи­ли­ся зов­сім не­що­дав­но, ви­да­ють­ся яки­мись да­ле­ки­ми і нез­нач­ни­ми. На­пев­но, за­ле­жить все від то­го, який слід ці по­дії за­ли­ша­ють у на­шій сві­до­мос­ті.

Ось цьо­го ро­ку від­зна­ча­єть­ся 100-літ­тя скав­тін­ґу. І офі­цій­не 95-літ­тя Плас­ту... А як­що приг­ля­ну­ти­ся до ук­ра­їнсь­кої іс­то­рії, по­ба­чи­мо, що 1907 рік був для на­шої на­ції уні­каль­ним. Хтось ска­же, що це ви­пад­ко­вість, ін­ші, нав­па­ки, — що це за­ко­но­мір­ність до­би. З аб­со­лют­ною пев­ніс­тю мож­на ствер­ди­ти, що то­го ро­ку во­лею Бо­жою Ук­ра­ї­на от­ри­ма­ла ці­лу пле­я­ду Ге­ні­їв, яких вип­ле­ка­ла і ви­рос­ти­ла на­ша неп­рос­та дій­сність. Ми звик­ли ду­ма­ти, що ге­нії на­род­жу­ють­ся раз на сто­літ­тя. А за­раз ми від­зна­ча­є­мо не од­не сто­літ­тя — сто­літ­тя тих, чиї іме­на зо­ло­том ма­ють бу­ти за­пи­са­ні у зо­ло­тій кни­зі Жит­тя.

2007 рік про­го­ло­ше­но Ро­ком Ро­ма­на Шу­хе­ви­ча та Оле­га Кан­ди­би-Оль­жи­ча. Щоп­рав­да, не у всій дер­жа­ві; щоп­рав­да, ще й до­сі в де­я­ких міс­тах за від­зна­чен­ня цих дат мож­на от­ри­ма­ти до­га­ну... Але ми, плас­ту­ни, ма­є­мо док­лас­ти всіх зу­силь, щоб са­ме та­кий стан справ ві­дій­шов у не­бут­тя. Чи ро­би­мо ми щось для то­го, а як­що ро­би­мо — то що са­ме? Чи зга­дає хтось че­рез сто ро­ків нас і на­ших ви­хо­ван­ців? Ад­же се­ред 100-літ­ніх цьо­го­річ­них юві­ле­їв — не мен­ше со­ро­ка плас­то­вих!

Спо­ді­ва­ю­ся, ми ще тор­кне­мо­ся на сто­рін­ках на­шо­го жур­на­лу ці­єї те­ми, і на­віть не раз. А те­пер — кіль­ка слів про по­точ­не чис­ло. Пуб­лі­ку­є­мо тут іс­то­рич­ний до­ку­мент з но­ваць­кої пра­ці у Фран­ції. Оче­вид­но, ви­хов­ної цін­нос­ті він не ста­но­вить, про­те ви­раз­но по­ка­зує, як у різ­ні ча­си плас­ту­ни, поз­бав­ле­ні зв’яз­ку з цен­траль­ни­ми си­ла­ми ор­га­ні­за­ції, що не ма­ли пра­ва ді­я­ти ле­ґаль­но, шу­ка­ли шля­хів роз­вит­ку.

При­єм­но та­кож при­ві­та­ти стат­тю ви­хов­ни­ці з Тер­но­по­ля Не­о­ні­ли На­ко­неч­ної про фі­зич­не ви­хо­ван­ня в УПН. На те­пе­ріш­ній час ав­тор­ка вже не пра­цює в Ула­ді, але про­во­дить дос­лід­жен­ня на пе­да­го­гіч­ній ни­ві.

Нес­по­ді­ва­ною мо­же ви­я­ви­ти­ся пуб­лі­ка­ція Дек­ла­ра­ції прав ди­ти­ни. Про­те ми вва­жа­ли це пер­шим кро­ком для про­дов­жен­ня роз­мо­ви, за­по­чат­ко­ва­ної на Ве­ли­кій Ра­ді ОК в лис­то­па­ді ми­ну­ло­го ро­ку. В нас­туп­них чис­лах ма­є­мо на­мір пуб­лі­ку­ва­ти ма­те­рі­я­ли від ви­хов­ни­ків.

А на ос­тан­ній сто­рін­ці знай­де­те щось но­вень­ке... Ду­маю, ця ін­фор­ма­ція не за­ли­шить вас бай­ду­жи­ми.

До нас­туп­них зус­трі­чей!

С. О. Ди­ти­на