Ватра на Остодорі
Було це наприкінці тридцятих років. У
пластовому таборі на Остодорі горіла велика ватра. Її вогонь
підіймався високо, рівно з верхами дерев, а іскри летіли в чорне
карпатське небо і ніби не гасли, а ставали новими зірками, що
миготіли на ньому. Довкола доволі численна громада дітей в
одностроях. Це — пластуни-новики. В таборі свято. Закінчується
місяць таборування, завтра всі роз'їдуться по своїх домівках,
збагачені враженнями і вказівками своїх старших товаришів —
братчиків-впорядчиків — про Головні Обов'язки Пластуна та взагалі
про те, як треба жити згідно з пластовими законами.
Усього місяць тому привели цих дітей на
збірний пункт їх батьки та віддали під опіку цим же братчикам, які не
дуже були старші від них за віком. З дорослих хіба був один комендант.
Жінок взагалі не було, як колись на Запорізькій Січі.
Розмістилися в гарному, великому і
вигідному будинку, який щедрою рукою подарував їм великий добродій
нашої молоді Митрополит Андрей Шептицький. Замість ліжок —
дерев'яні причі, на них сінники і теплі покривала. Раненько будить
усіх пластова сурма. Час вставати і скоренько бігти до потічка
вмиватися. Якийсь дотепник придумав навіть короткий віршик: «Ой,
біда на кожнім кроці, кажуть митися в потоці!» Але ніякої біди нема.
Вода в гірському потоці хоч і холодна, але свіжа, чиста і, напевно,
цілюща.
І далі кожен день насичений
різноманітними заняттями. Тут і пластові ігри й забави, деколи
необхідна фізична праця, в окремі дні туристичні мандрівки
горами. Пригадую собі, як цілим табором ходили на гору Високу і нас
дорогою захопив дощ. Хтось запропонував скоротити дорогу і піти
навпростець униз, аж поки не залізли у непрохідні хащі, та ще дорогу
перегородила ріка Лімниця, доволі широка, щоб можна було дітям
безпечно її перейти. А тим часом нас захопила ніч. Довелося всім
ночувати під відкритим небом, та ще в мокрому одязі. Тільки вранці
вдалося знайти брід, який перейшли, не знімаючи взуття. І так все було
мокре. В таборі чекав дітей теплий сніданок і тепла постіль. На диво,
ніхто не захворів, загартувалися, видно.
Крім того, відбувалися часті гутірки на
різні теми. Особливо всі з нетерпінням чекали, коли до нас приходив
гість з Підлютого, отець Іван Ждан, у минулому Січовий Стрілець,
учасник Визвольних змагань. Його розповіді, воєнні спомини всі
слухали з захопленням, знайомилися з різними подіями недавньої
історії України безпосередньо від їх живого свідка. Вивчили майже
всі стрілецькі пісні і співали їх часто.
...Давним-давно погасла на Остодорі пластова ватра. Нема вже й самого будинку. Залишився тільки спогад про неї навіки в душах і пам'яті її колишніх учасників, тепер уже сивоволосих пластунів сеньйорів. Хочеться, аби ця традиція відродилася і на її підставі виховувалося нове покоління пластунів.
Богдан Сітницький
«Основа», березень 1994