Новацький Закон у кулачку

На­пев­не, іно­ді бу­ває трош­ки склад­но но­вац­тву за­пам­'я­та­ти свій За­кон.

Про­по­ную по­лег­ши­ти цю спра­ву.

Під­ні­міть, будь лас­ка, ру­ки, хто з вас має дру­зів (но­вац­тво під­ні­має ру­ки). А звідки бе­руть­ся на­ші дру­зі (на­зи­ва­є­мо ва­рі­ан­ти)?

Від­крию вам та­єм­нич­ку: крім тих дру­зів, що ми са­мі со­бі здо­бу­ва­є­мо, у нас є ті дру­зі, яких ми ма­є­мо від на­род­жен­ня. Це — на­ші паль­чи­ки.

В од­но­му дво­ри­ку, який на­зи­ва­єть­ся руч­ка, жи­ве 5 дру­зів, 5 бра­тів.

Най­стар­шим і най­біль­шим є паль­чик Се­ре­дуль­ній. Він має ба­га­то ро­ків і ба­га­то всьо­го ба­чив, він вва­жав се­бе муд­рим, то­му на йо­го дум­ку, най­важ­ли­ві­шим в жит­ті є лю­би­ти Бо­га і Ук­ра­ї­ну.

Дру­го­го бра­ти­ка звуть Вка­зів­ний, він трош­ки мо­лод­ший і ниж­чий, але вва­жає се­бе та­кож ду­же ро­зум­ним і, щоб не пов­то­рю­ва­ти стар­шо­го бра­та, він га­дає, що го­лов­не в жит­ті — це слу­ха­тись бать­ків і ви­хов­ни­ків.

Ще в то­му дво­рі жи­ве паль­чик, яко­го звуть Бе­зі­мен­ний. Він ро­бить ба­га­то доб­рих діл, а то­му й лю­ди на­зи­ва­ють йо­го щоразу по-іншо­му, в за­леж­нос­ті від тих доб­рих діл, які він ро­бить, то­му йо­го на­зи­ва­ють Бе­зі­мен­ним. Йо­му ду­же по­до­ба­єть­ся ро­би­ти доб­рі спра­ви, і то­му він вва­жає, що це най­го­лов­ні­ше в жит­ті.

Най­мен­шо­го бра­ти­ка звуть Мі­зин­чик. Він ма­лень­кий, і то­му не мо­же ро­би­ти то­го, що роб­лять стар­ші бра­ти (но­вац­тво має пе­ре­лі­чи­ти), він ли­ше гра­єть­ся в різ­ні ці­ка­ві іг­ри. Але він та­кож хо­че ма­ти свою влас­ну дум­ку і ро­би­ти щось гар­не, то­му він вва­жає, що най­го­лов­ні­ше — це дот­ри­му­ва­тись пра­вил у грі.

Жи­ве в то­му дво­рі ще один бра­тик, він трош­ки вис­коч­ка і іно­ді не­чем­ний, то­му й зна­хо­дить­ся трош­ки ос­то­ронь від реш­ти дру­зів. А звуть йо­го Ве­ли­кий. Він вва­жає, що бу­ти вір­ним Бо­гу і Ук­ра­ї­ні, слу­ха­тись Бать­ків і ви­хов­ни­ків, ро­би­ти доб­рі спра­ви, дот­ри­му­ва­тись пра­вил у грі, — це ду­же гар­но, то­му він на­ма­га­єть­ся ро­би­ти всьо­го пот­рош­ку, але щод­ня ста­ра­тись бу­ти ліп­шим. Як­що він сьо­год­ні зро­бить од­не доб­ре ді­ло, то зав­тра він по­ви­нен зро­би­ти вже два доб­рих ді­ла; як­що він сьо­год­ні дот­ри­мав­ся ли­ше трьох пра­вил у грі, то нас­туп­но­го ра­зу він му­сить дот­ри­ма­тись вже хо­ча б чо­ти­рьох пра­вил у грі. Са­ме че­рез те, що Ве­ли­кий паль­чик вва­жав, що тре­ба ро­би­ти всі ті спра­ви, що роб­лять йо­го дру­зі і ще що­ра­зу ста­ра­тись бу­ти ліп­шим, ін­ші бра­ти вва­жа­ли йо­го трош­ки вис­коч­кою і не­чем­ним.

Але всі во­ни жи­вуть друж­но і ве­се­ло в сво­є­му гар­но­му дво­рі.

Ко­жен но­вак і но­вач­ка має та­ких гар­них бра­ти­ків-друж­ба­нів, аж 5 на кож­ній ру­ці і по 5 на но­гах, а ра­зом — 20! Кож­но­го ра­зу, ко­ли но­ва­ки і но­вач­ки ві­та­ють­ся, во­ни по­да­ють свою лі­ву руч­ку сво­є­му дру­го­ві, і од­ра­зу ро­зу­мі­ють, що у їхньо­го дру­га є та­кож та­кі са­мі паль­чи­ки-друж­ба­ни, з яки­ми він дру­жить. І то­му пе­ред ним є ду­же хо­ро­ша лю­ди­на.

А ко­ли на­ші руч­ки на­ду­му­ють ро­би­ти щось не­доб­ре, то дру­зі-паль­чи­ки ти­хень­ко на­га­ду­ють, що пот­ріб­но бу­ти чем­ни­ми, і ми не ро­би­мо по­га­них вчин­ків.

А ви чу­є­те, як до вас го­во­рять ва­ші дру­зі?