Бiлоруськi народнi iгри

Фран­цу­зи і бі­ло­ру­си

Крес­лить­ся на зем­лі дві рів­но­біж­ні (па­ра­лель­ні) лі­нії, на від­ста­ні де­кіль­ка кро­ків од­на від од­ної. Прос­тір по­між лі­ні­я­ми на­зи­ва­єть­ся «рі­кою». Опіс­ля впо­пе­рек «рі­ки» кла­деть­ся вузь­ка дош­ка або дов­ге по­лі­но, що на­га­дує міст че­рез рі­ку. Усі грав­ці пе­ре­хо­дять че­рез міст. Хто не втри­має рів­но­ва­ги і, пе­ре­хо­дя­чи че­рез міст, сту­пить но­гою на зем­лю («рі­ку»), той вва­жа­єть­ся «фран­цу­зом», що впав у рі­ку, а хто пе­рей­де, як тре­ба, — «бі­ло­ру­сом». Опіс­ля «фран­цу­зи» вті­ка­ють, а «бі­ло­ру­си» го­нять їх, «ви­га­ня­ють геть з Бі­ло­ру­сі». «Фран­цу­зи» ста­ра­ють­ся, тро­хи від­біг­ши, по­вер­ну­ти­ся на­зад до «рі­ки», і то­ді знов усі пе­ре­хо­дять че­рез «міст» та­ким са­мим спо­со­бом, ді­ля­чись на «фран­цу­зів» і «бі­ло­ру­сів».

Пра­ви­ла: виз­на­чи­ти те­рен гри, а та­кож «Фран­цію» — міс­це, де «фран­цу­зів» вже не мож­на наз­до­га­ня­ти. «Міст» пе­ре­хо­ди­ти по чер­зі (по од­но­му або за кіль­ка кро­ків піс­ля пер­шо­го грав­ця). Не мож­на штур­ха­ти грав­ця, хи­та­ти «міст» чи ще якось умис­но пе­реш­код­жа­ти грав­цю пе­рей­ти міст. Не про­во­ди­ти гру в мок­ро­му те­ре­ні.

Ме­та: роз­ви­ва­ти сприт­ність, рів­но­ва­гу, так­тич­не мис­лен­ня.

Зав­ва­га: на­зов­ниц­тво по­хо­дить, скор­ше за все, з ча­су по­хо­ду На­по­ле­о­на на Ро­сійсь­ку ім­пе­рію. В хо­ді про­ве­ден­ня гри наз­ви мож­на мі­ня­ти так, як це зруч­но ви­хов­ни­ку.

Ми­ша й кіт

Всі грав­ці ста­ють у два ря­ди; ря­ди по­вер­та­ють­ся один до од­но­го об­лич­чям і ут­во­рю­ють по­між со­бою не­ве­ли­кий про­хід — «но­ру». Ті, що сто­ять у од­но­му ря­ді, є «ко­та­ми», що у дру­го­му — «ми­ша­ми». Пе­ред­ня па­ра вис­ту­пає з ря­дів, і «кіт» по­чи­нає ло­ви­ти «ми­шу». «Ми­ша» бі­гає нав­ко­ло ря­дів і за­бі­гає на­віть у «но­ру», а «кіт» по­ви­нен її ло­ви­ти нав­ко­ло ря­дів, то­му що йо­му не мож­на за­бі­га­ти у «но­ру». Ко­ли кіт спій­має ми­шу, во­ни ста­ють у ря­ди, а на їх­нє міс­це ви­хо­дить нас­туп­на па­ра. І так до то­го ча­су, по­ки «ко­ти» не пе­ре­лов­лять усіх «ми­шей». То­ді вже від­бу­ва­єть­ся змі­на ро­лей — «ко­ти» стають   «ми­ша­ми», а «ми­ші», нав­па­ки, «ко­та­ми».

Пра­ви­ла: виз­на­чи­ти те­рен гри, за який «ми­ша» не мо­же вті­ка­ти від «ко­та». «Ми­ша» не мо­же дов­го пе­ре­бу­ва­ти в «но­рі», а «но­ра» — змі­ню­ва­ти свою кон­фі­гу­ра­цію. «Ми­ша» не мо­же про­ла­зи­ти по­під ру­ки грав­ців, що сто­ять у ря­дах.

Ме­та: роз­ви­ва­ти сприт­ність, вмін­ня швид­ко бі­га­ти, так­тич­не мис­лен­ня.

Зав­ва­га: гру не кон­че про­во­ди­ти до то­го ча­су, по­ки всі учас­ни­ки не бу­дуть «ко­та­ми» і «ми­ша­ми»; змі­ну фун­кцій ря­дів мож­на ро­би­ти піс­ля кож­ної па­ри. У грі бе­ре участь біль­ша кіль­кість ді­тей, обов­'яз­ко­во пар­на (від 10 до 20).

Ді­ти

Стар­ші з грав­ців бе­руть ді­тей, мо­лод­ших за се­бе, са­дять їх в ко­ло об­лич­чям до­се­ре­ди­ни, ста­ра­ю­чись при то­му зро­би­ти ко­ло чим­біль­шим, а са­мі ста­ють по­за­ду. Один за­ли­ша­єть­ся без ди­ти­ни, по чер­зі під­хо­дить до кож­ної па­ри і пи­тає: «Що про­да­єш?» — «Ди­тя», — від­по­ві­дає той. — «Що хо­чеш?» — «Ко­ня во­ро­но­го і чер­він­ця зо­ло­то­го». Піс­ля то­го «ку­пець» і «про­да­вець» бі­жать нав­ко­ло реш­ти ді­тей, кож­ний у про­ти­леж­ну сто­ро­ну. Хто з них пер­ший до­бі­жить до ди­ти­ни, той і вва­жа­єть­ся її влас­ни­ком, а ін­ший іде з про­хан­ням до нас­туп­но­го. Так увесь час і три­ває гра.

Пра­ви­ла: обид­ва грав­ці бі­жать по ко­лу; мо­жуть біг­ти один по­за ко­лом, дру­гий — в­се­ре­ди­ні, мо­жуть на од­ній сто­ро­ні. Ско­ро­чу­ва­ти від­стань не мож­на.

Ме­та: роз­ви­ва­ти вмін­ня швид­ко бі­га­ти, швид­ку ре­ак­цію.

Зав­ва­га: мож­на гра­ти гніз­дом, де ді­ти різ­но­го ві­ку, а мож­на й не зва­жа­ти на вік учас­ни­ків. Пиль­ну­ва­ти, щоб ті, що гра­ють роль «ді­тей», не знуд­жу­ва­ли­ся си­ді­ти — мі­ня­ти ро­лі.

За збірником Гульні. Забавы. Ігрышчы — Мінск: «Беларуская навука», 2000