Меч майстра Шварна

(Казка-леґенда)

Тво­ріть доб­ро, — ска­за­ли бо­ги.

І да­ли лю­дям в ру­ки... зброю.

П. І. Гар­ка­ві

Є чи­ма­ло пе­ре­ка­зів, які опо­ві­да­ють про по­чат­ки міс­та Льво­ва, але всі во­ни схо­дять­ся в од­но­му: пос­та­ло во­но у ті бу­рем­ні ро­ки, ко­ли з усіх усюд на на­шу зем­лю на­па­да­ли во­ро­ги. Ба­га­то ли­ха зав­да­ва­ли війсь­ко­ві за­го­ни, які при­хо­ди­ли з пів­но­чі і пів­дня, за­хо­ду та схо­ду.

Щоб за­хис­ти­тись від на­пад­ни­ків, во­ло­дар Га­лиць­кої зем­лі, князь Да­ни­ло, зак­лав міс­то, ото­че­не му­ра­ми, і за­мок на ви­со­кій го­рі.

Зад­ля доб­ро­бу­ту Льво­ва місь­кі во­ро­та зав­жди бу­ли ши­ро­ко від­чи­не­ні пе­ред куп­ця­ми та для вправ­них ре­міс­ни­ків. З'їж­джа­лись во­ни сю­ди на зап­ро­шен­ня кня­зя з різ­них кін­ців сві­ту. На ста­рій рин­ко­вій пло­щі куп­ці тор­гу­ва­ли шов­ком, хут­ра­ми, вос­ком, ви­ро­ба­ми з гли­ни та ме­та­лу, а дов­ко­ла тор­го­ви­ці м'я­ли важ­кі шку­ри ко­жум­'я­ки, ви­па­лю­ва­ли по­суд гон­ча­рі, дзе­лень­ко­ті­ли мо­ло­та­ми ко­ва­лі та збро­я­рі. Доб­ре зна­ним се­ред го­ро­дян був май­стер на ім­'я Швар­но. Зброя, яку він ро­бив для кня­жої дру­жи­ни, ви­різ­ня­ла­ся особ­ли­вою міц­ніс­тю та зруч­ніс­тю в бою.

У мо­ло­ді ро­ки Швар­но ба­га­то по­до­ро­жу­вав по сві­ту й скрізь вив­чав сек­ре­ти ре­мес­ла. Най­кра­щі вчи­те­лі ді­ли­лись з ним дав­ні­ми та­єм­ни­ця­ми ме­та­лу, ча­рів­но­го зіл­ля та ма­гіч­них зак­ли­нань. Під час од­ні­єї зі сво­їх да­ле­ких ман­дрі­вок збро­яр від­мо­вив­ся ро­би­ти меч для ка­та, за що роз­лю­че­ний ко­роль ки­нув йо­го до в'яз­ни­ці.

Мо­же, так і за­ги­нув би слав­ний май­стер, але на той час з по­соль­ством у тій да­ле­кій кра­ї­ні пе­ре­бу­вав Да­ни­ло і, до­ві­дав­шись про збро­я­ра, ви­ку­пив йо­го з не­во­лі.

По­вер­нув­шись до Льво­ва, князь по­да­ру­вав Швар­ну май­стер­ню на бе­ре­зі Пол­тви, ниж­че від цер­кви свя­то­го Ми­ко­лая. На знак вдяч­нос­ти за своє виз­во­лен­ня май­стер зро­бив для Да­ни­ла ме­ча, який мав ча­рів­ну си­лу.

Пер­шим, хто піз­нав Швар­но­во­го ме­ча, був дра­кон, який жив бі­ля Чор­тівсь­кої ске­лі, на око­ли­цях Льво­ва. Від­то­ді ніх­то вже не на­ва­жу­вав­ся іти вій­ною на во­ло­да­ря ча­рів­но­го ме­ча.

Про­тя­гом по­ко­лінь меч пе­ре­да­вав­ся від бать­ка до си­на, до­ки не по­мер ос­тан­ній із кня­жо­го ро­ду. Се­ред на­ро­ду ви­ник­ли нез­го­ди і за­во­ру­шен­ня. Цим ско­рис­тав­ся ко­роль су­сі­дньої дер­жа­ви. Він за­хо­пив Львів і пог­ра­бу­вав Ви­со­кий За­мок, де збе­рі­га­лась кня­жа скар­бни­ця. Заб­рав­ши ко­ро­ну, трон та ін­ші кош­тов­ні ре­чі, він так і не знай­шов ча­рів­но­го ме­ча: збро­є­но­сець ос­та­нньо­го з кня­зів встиг за­хо­ва­ти йо­го, щоб він не пот­ра­пив у не­доб­рі ру­ки.

Про­тя­гом сто­літь Львів пе­ре­хо­див під вла­ду різ­них дер­жав, але жод­но­му із во­ло­да­рів так і не вда­ло­ся від­най­ти Да­ни­ло­во­го ме­ча. Про­те йо­го та­єм­ни­ця не згу­би­ла­ся у ча­сі. Бе­ре­же її у на­ші дні один му­зей­ний пра­ців­ник, який дос­те­мен­но знає, на яко­му із ме­чів, що збе­рі­га­ють­ся у Льво­ві, є тав­ро майс­тра Швар­на.

Про­хо­дя­чи за­ла­ми львівсь­ких му­зе­їв, уваж­но при­ди­віть­ся до ста­ро­вин­ної зброї. Мо­же, і вам вдасть­ся йо­го роз­гле­ді­ти.

Пет­ро Рад­ко­вець, Іван Рад­ко­вець