Старий Орел
ДО ПИТАННЯ САМОВИХОВНИХ ПРОЦЕСІВ,
ЗОКРЕМА В ПЕРІОД НОВАЦТВА
(Продовження)
До речі буде ознайомитися з деякими німецькомовними працями Ф. Шнайдера, Г. Ліммера та П. Моора, а також працями, написаними англійською мовою такими авторами, як Г. Ґарднер, П. Ґрінфілд, Г. Шейн, Р. Ларсон та інші.
Фрідріх Шнайдер (Fridrich Schneider)
У своїй праці «Практика самовиховання» (Praxis der Selbsterziehung) Фрідріх Шнайдер в особливій формі виклав свої думки стосовно самовиховання, а саме 55 прикладами видатних осіб, між іншими Марії Кюрі, св. Августина, Бен’яміна Франкліна. Він запропонував шляхи і методи праці самовиховної системи для формування особистости для всіх вікових груп. Приклади самовиховних процесів зібрані в таких розділах:
І. Дві протилежні форми самовиховання.
ІІ. Самопізнання і самообман.
III. Засоби самовиховання.
ІV. Цілі самовиховання.
V. Християнське самовиховання.
І. 1. Дві протилежні форми самовиховання — одна з них односторонньо наголошує об'єктивні фактори. Воно здійснюється шляхом несвідомого засвоєння етичних вартостей чи, інакше говорячи, прагненням уподібнитися до етичної особистости. Друга з них засновується на твердженні, що основним фактором є суб'єктивний, тобто «я». Самоздійснювання стається головно через свідоме діяння.
2. Непряме самовиховання — М. Кюрі є прикладом самоздійснювання через безкорисливе самопожертвування заради блага інших.
II. Самопізнання і самообман — приклади самообману: зовнішня увічливість до людей як засіб для своїх егоїстичних цілей або ласкавість, доброта, послужливість як вияв кокетливости, боязливости, неправдивости; самовиправдування своїх особистих помилок.
ІІІ. Засоби самовиховання:
1. Виконування щоденних обов'язків.
2. Життєвий плян (пр. Бен’ямін Франклін).
3. Денний порядок як основа для самовдосконалювання.
4. Відбування досліджень совісти.
5. Щоденник.
6. Самопожертвування і вправи волі (спонука щось собі відмовити в дитячому віці).
7. Зовнішня природа — допоміжний засіб (мандрування).
8. Розмова з невидним партнером.
ІV. Цілі самовиховання:
1. «Будь, яким ти є» — у розумінні: будь справжньою людиною, пробуй здійснити в собі справжню, глибшу суть людини.
2. Подолання нервозности.
3. Опанування фантазії.
4. Поборювання невідповідних думок (мучених думок, неморальних зображень).
5. Подолання поганих навичок (св.Августин).
6. Емоційне пересилювання.
7. Набування звичаєвих корисних прикмет (напр. точність).
8. Фальшиві цілі самовиховання.
9. «Особистий ідеал».
10. Наслідування первообразу (первісного зразка).
V. Християнське самовиховання (несвідоме уподібнення до Христа і свідоме наслідування Христа).
Із праці Фрідріха Шнайдера «Самовиховання в минулому і сучасному»* розділ ХІV — «Тіловиховання, мандрівка, спорт і гра на службі самовиховання», с. 131-132, варто навести думки стосовно гри, а саме — гра має позитивний, формуючий вплив на особистість гравців і «через те гра стала свідомим засобом навмисного самовиховання».
Павль Моор (Professor Paul Moor — Selbsterziehung)
Думки видатного швайцарського професора П. Моора можуть внести чіткіше розуміння справи виховання і самовиховання. За словами автора: «Виховання полягає на тому, що ми беремо своїх дітей із собою на шлях до назрівання», на якому вони повинні набувати справжні якості людини, що невтомно намагається докладати свої зусилля до самоназрівання, самоздійснення. Шлях назрівання потребує активного, свідомого, послідовного самоформування в дії, і то не лише для свого добра, для розвитку своїх здібностей, але й для добра других, для добра спільноти. Завдання виховання можна визначити як піклування про вдачу (характер), як носія довгочасного життєвого змісту і про волю, як носія життєвого скерування і поведінки. До кожної волі належить «я можу», а до кожного життєвого скерування відповідна техніка буття, причому ще й потрібна «внутрішня слухняність», що приборкує свої похоті чи імпульси, щоб здійснити бажане завдання. І саме вдача дає відвагу зреалізувати чимало необхідних завдань буття.
Тому й в автора просте окреслення самовиховання як кожне діяння, що сприяє особистому назріванню. Наша воля назріває тим, що ми щось добре чинимо і воно є справедливе, а наша вдача назріває тим, що ми є відкриті для зустрічного і дозволяємо мати вплив на нас. У самовихованні збудниками є не ідея чи вчення, а людина — живий приклад, не хід за програмою, а дія для здійснення завдання, а воно, добре виконане, приносить задоволення, поглиблює зміст і якість життя. Самовиховання — важливий фактор у формуванні характеру. В основі цього формування лежить «хотіння», з яким пов'язане є «я можу» це зробити. При повторюванні цього процесу уробляється навичка, яка через уміння перемогти себе веде до все повнішого назрівання, до кристалізації характеру, до постави.
Самоформування зачинається з хвилиною, коли ми в своїй праці виявимо звички і практику, а поза працею займемося постійно справами, для котрих шлях є важливішим за ціль.
Сфера самовиховного діяння
1. Спільнота — є вона там, де одиниця не лише живе своїм власним буттям, а співжиє з іншими, що зумовлює зміни й оновлення її життя. Початок кожної спільноти лежить в любові людської пари. Через неї вдержуються родини, суспільне життя, а її поширенням є громада так у політичному аспекті як носій державності, як і в релігійному як носій Церкви. Важливе для існування є бажання членів спільноти жити разом в злагоді і солідарності для її захисту та розвитку.
2. Праця — на думку педагога — це суцільність усіх старань на службі завдань життя. Кожна праця є зусиллям виконати якесь завдання. Бажання працювати залишається безсилим без відповідної техніки праці. А праця, виконувана з охотою, стає легшою і зумовлює радість праці.
3. «Фоєр» — це, в розумінні автора, кожне пережиття, в якому щось нам доходить, робить нас багатшими, поширює наш життєвий зміст. (Feier — свято, відпочинок).
4. Формування постави людини, у процесах якого суттєвими моментами є гуманність і релігійність. У процесах назрівання внутрішньої постави індивіда мусимо брати до уваги не лише його життя, але вияв його людяности в спільноті.
Засоби самовиховання
У самовиховних процесах слід мати не цілком заповнений плян обов'язків і їх реалізувати, бо не можна жити за суворо встановленим пляном. Важливі є тут пильність, самодисципліна і порядок. Які ж ці засоби?
Постійна самоперевірка — що зробив, а що занедбав.
Щоденник — щоденна звітність стосовно ведення свого власного буття.
Обмін думками з довіреною особою.
Самопожертвування і вправляння волі, що в дійсності не є «засобом» по собі, а перемога в процесах реалізації завдань, в яких відбувається самоназрівання.
Мандрівка — це не лише для пізнання природи, а для позбування небажаних звичок і горя, щоб успокоїтися на самоті.
Медитації — час для задумування.
Ганс Ліммер (Hans Limmer — Uber die Selbsterziehung des Erziehers)
Декілька важливих думок автора: «Хто хоче виховувати, мусить бути сам уже вихованим». «Виховник не потребує в боязні чи надмірно намагатися бути зразком, але завжди має мати якийсь зразок перед своїми очима».
Завдання самовиховання
Порядок — щоб зробити порядок, треба його раніше відкрити.
Діловитість.
Стриманість.
Справедливість.
Терпеливість.
Відповідальність.
Простота — це не спрощування із слабости, а збирання сили, щоб поборювати роздріблювання буття і зберігати єдність людини.
Декілька думок із «Шляху самовиховання»: Коли мова про один чи багато шляхів самовиховання, на думку автора, є лише один шлях, що веде до всього, що ми хочемо досягти, з'ясований так: «не можна жити в радості без розумного, благородного і справедливого буття, а також, навпаки, неможливе розумне, благородне і справедливе буття, не живучи в радості». На шляху самовиховному виникне питання: самопізнання (що є першим кроком до поліпшення) і самообману. Значення волі є суттєве, бо де воля є, там і є напрям руху. Для здійснення праці виховника потрібна така чи інша допомога.
Ціль самовиховання
Навіщо ж самовиховання — щоб досягти вищий ступінь зрілости, щоб більше знати передавати своїм вихованкам, щоб були кориснішими для спільноти. Успішне воно буде тоді, коли ми матимемо перед своїми очима ціль, яку ми собі вибрали й усвідомили. Ціль самовиховання здійснюємо без уваги на її кінцеву недосяжність. Самовиховання є довічний процес. Ціллю є не добре вихований виховник, який виховав себе до кінця, але такий, що кожночасно може приєднатися до активної праці, використовуючи в ній природжені здібності та придбання. Ціль того, що в нас діється, лежить, таким чином, поза нами самими в постійному широкому взаємозв'язку з дітьми. Довір'я дітей — висока вартість, і виховник повинен працювати над тим, щоб діти ставилися до нього з довір'ям. Обнова в самовихованні — не може бути лише самовільним рухом, але передовсім приведена в дію (рух).
До речі буде назвати декілька сучасних англомовних педагогів, футурологів та ще й інших мислителів, що займаються питанням виховання чи самовиховання, називаючи це мислення та діяння самооновленням, самопізнанням чи ще інакше.
Таке мислення і діяння стало дійсним унаслідок швидких суспільних змін, зумовлених високою технологією, що постійно міняє стиль нашого буття, як це сталося з винаходом холодильника чи комп'ютера. Ефект телебачення, відео-ігор і комп'ютерів є дуже великий на ріст дітей. Тому нам доцільно ознайомитися з цим мисленням і діянням, подумати про програму дії, щоб і ми могли виховувати наших дітей в аспекті чергового століття з метою підготувати їх до нового буття, яке вже твориться сьогодні.
(далі буде)