Ігри на повітрі — давні й сучасні

«Гил­ка прос­та»

(«У м'я­ча»)

Гил­ка — над­зви­чай­но рух­ли­ва ста­ро­вин­на ук­ра­їнсь­ка гра. До не­да­вньо­го ча­су во­на ма­ла та­ку са­му по­пу­ляр­ність, як су­час­ний фут­бол.

Об­лад­нан­ня для гри в гил­ку нес­клад­не: ма­лень­кий ґу­мо­вий або вов­ня­ний м'яч ді­я­мет­ром 6-8 см і гил­ка — па­ли­ця зав­тов­шки 3-5 см та зав­дов­жки до мет­ра — щоб під­би­ва­ти м'яч. Гра­ють на більш-менш рів­но­му май­дан­чи­ку зав­дов­жки 70-100 і зав­шир­шки 35-70 мет­рів. Для грав­ців мо­лод­шо­го ві­ку бе­реть­ся до­щеч­ка зав­дов­жки 80 і зав­шир­шки 10 см, зак­руг­ле­на і за­чи­ще­на з од­но­го бо­ку, щоб її зруч­но бу­ло три­ма­ти ру­кою. Грав­ці-по­чат­ків­ці за­мість гил­ки мо­жуть ко­рис­ту­ва­ти­ся не­ве­ли­кою ло­пат­кою або й ра­кет­кою. Як­що у вас є ма­лень­кий м'яч і гил­ка, а вас тіль­ки двоє, то­ді ви мо­же­те зіг­ра­ти у прос­ту гил­ку, або інак­ше, у м'я­ча прос­то­го. Спо­чат­ку до­мов­ля­ють­ся або ви­мі­рю­ють­ся на гил­ці, ко­му йти в по­ле. По­льо­вий гра­вець по­ви­нен спій­ма­ти м'яч на льо­ту. Щоб ло­ви­ти бу­ло зруч­ні­ше, йо­го тре­ба би­ти вго­ру. Нес­пій­ма­ний м'яч по­вер­та­єть­ся в го­род, а ко­ли той, що в по­лі, зло­вить йо­го, — грав­ці мі­ня­ють­ся міс­ця­ми.

Хо­ча гра й роз­ра­хо­ва­на на двох, але ж кіль­кість грав­ців мо­же бу­ти й біль­шою. От тіль­ки гра­ють у м'я­ча прос­то­го, як і вза­га­лі в гил­ку, пе­ре­важ­но хлоп­чи­ки. Мис­тец­тво гри не ли­ше в то­му, щоб м'яч ле­тів яко­мо­га ви­ще і го­ри­зон­таль­ні­ше, а й у то­му, щоб ті, хто у по­лі, не од­ра­зу мог­ли спій­ма­ти м'яч. Для цьо­го удар спря­мо­ву­єть­ся убік від по­льо­вих грав­ців або яки­мось ін­шим нез­руч­ним для них шля­хом.

Той, хто не вміє спря­мо­ву­ва­ти м'яч за сво­їм ба­жан­ням, вва­жа­єть­ся по­га­ним грав­цем. У прос­тій гил­ці б'ють як зав­год­но: це гра для по­чат­ків­ців. Роль тих, хто ак­тив­ні­ше б'є, вва­жа­єть­ся більш при­ваб­ли­вою; па­сив­не ста­но­ви­ще тих, що лов­лять м'яч, від цьо­го і менш ці­ка­ве. Але ті, що гра­ють у прос­ту гил­ку, пос­тій­но мі­ня­ють­ся ро­ля­ми.

«Гил­ка склад­на»

Ус­клад­не­на во­на і біль­шою кіль­кіс­тю грав­ців, і тим, що грав­ці ви­ді­ля­ють між со­бою то­го, хто по­чи­нає гру, хто б'є м'яч, ще й то­го, хто під­дає йо­му, або «під­ги­лює». Ко­ли є ко­му під­ки­ну­ти м'яч, то той, хто б'є по ньо­му, бе­ре гил­ку обо­ма ру­ка­ми, а від цьо­го удар знач­но силь­ні­ший, і м'яч ле­тить ви­ще й швид­ше.

Той, хто б'є, і той, хто під­дає, роз­та­шо­ву­ють­ся в го­ро­ді, реш­та — на різ­них від­ста­нях і кін­цях по­ля, щоб на ко­жен удар, ко­рот­кий і дов­гий, ви­со­кий і низь­кий, пря­мий уго­ру і вбік, був го­то­вий ло­вець. Хто спій­має м'яч на льо­ту — іде би­ти, хто зат­ри­має на стриб­ку — ки­дає йо­го під­гиль­но­му.

Як­що той упій­має, то стає за­мість грав­ця, що бив; той, хто ки­нув, — за­мість під­гиль­но­го, а той, хто бив ра­ні­ше, іде в по­ле, і гра про­дов­жу­єть­ся.

«Дзиґа», Ук­ра­їнсь­кі ди­тя­чі й мо­ло­де­чі іг­ри та роз­ва­ги. — Хар­ків: «Друк», 1999 с.******

Іг­ри з ґу­мою

В Ук­ра­ї­ні та­кі іг­ри те­пер до­сить по­ши­ре­ні. Їх мож­на про­во­ди­ти як у при­мі­щен­ні, так і на ву­ли­ці. Гра­ють пе­ре­важ­но дів­ча­та ві­ком шес­ти — чо­тир­над­ця­ти ро­ків. Кіль­кість учас­ни­ків — 2 х 2, або ко­жен грає за се­бе. По­ря­док гри виз­на­ча­ють за лі­чил­кою.

Дві дів­чин­ки ста­ють об­лич­чям од­на до од­ної, но­ги — вроз­біж на дов­жи­ну сто­пи. На рів­ні 10-15 см від зем­лі грав­ці но­га­ми ут­ри­му­ють су­ціль­ну ґу­мо­ву стріч­ку, ут­во­рив­ши нею фі­гу­ру, по­діб­ну до пря­мо­кут­ни­ка. Всі фі­гу­ри грав­ці ви­ко­ну­ють у трьох кла­сах. У пер­шо­му кла­сі ґу­ма ут­ри­му­єть­ся но­га­ми на рів­ні го­міл­ко­во-ступ­не­во­го суг­ло­ба, у дру­го­му — на рів­ні ко­лін, у тре­тьо­му — на рів­ні та­зу.

Пер­ша фі­гу­ра пер­шо­го кла­су:

«Оди­нич­ки»

Із ви­хід­но­го по­ло­жен­ня, сто­я­чи бо­ком до ґу­мо­вої стріч­ки, пер­ша дів­чин­ка пош­тов­хом обох ніг по­вин­на встриб­ну­ти в се­ре­ди­ну пря­мо­кут­ни­ка, ут­во­ре­но­го ґу­мо­вою стріч­кою, і стриб­ком по­вер­ну­ти­ся у ви­хід­не по­ло­жен­ня.

Дру­га фі­гу­ра:

«Коз­лик»

З ви­хід­но­го по­ло­жен­ня «ґу­ма між но­га­ми» зро­би­ти стри­бок улі­во на дру­гу па­ра­лель ґу­мо­вої стріч­ки та­кож у по­ло­жен­ня «ґу­ма між но­га­ми» й стриб­ком по­вер­ну­ти­ся у ви­хід­не по­ло­жен­ня.

Тре­тя фі­гу­ра:

«Пе­ре­лет­ка»

Сто­я­чи лі­во­руч від ґу­ми, тре­ба пе­рес­триб­ну­ти обид­ві па­ра­ле­лі.

У дру­го­му і тре­тьо­му кла­сах пов­то­рю­ють­ся фі­гу­ри пер­шо­го кла­су, але при роз­та­шу­ван­ні ґу­ми, від­по­від­но, на рів­ні ко­лі­на і на рів­ні та­зу. Крім то­го, у дру­го­му кла­сі заз­на­че­ні фі­гу­ри ви­ко­ну­ють, стри­ба­ю­чи на од­ній но­зі, а в тре­тьо­му кла­сі, який на­зи­ва­ють ще «пад­жі», коли ви­ко­ну­ють ці фі­гу­ри, дів­ча­та, що ут­ри­му­ють ґу­му, ста­ють бо­ком од­на до од­ної.

Да­лі ви­ко­ну­ють­ся та­кі фі­гу­ри:

«М'я­чи­ки»

Дів­ча­та ут­ри­му­ють ґу­му, як на по­чат­ку гри. У всіх трьох кла­сах ви­ко­ну­ють­ся без зу­пи­нок:

три стриб­ки на міс­ці пе­ред ґу­мою;

три стриб­ки на міс­ці в се­ре­ди­ні ґу­ми;

два стриб­ки на міс­ці з ін­шо­го бо­ку ґу­ми;

*********один стри­бок пе­ред ґу­мою;

один стри­бок в се­ре­ди­ні ґу­ми і один стри­бок за нею.

«Ді­я­ман­ти­ки»

Дів­ча­та ут­во­рю­ють ґу­му так са­мо, як і у по­пе­ред­ній фі­гу­рі. З ви­хід­но­го по­ло­жен­ня, сто­я­чи бо­ком до ґу­ми, дів­чин­ка ви­ко­нує три стриб­ки на міс­ці, по­тім ста­вить од­ну (даль­ню) но­гу в се­ре­ди­ну ґу­ми (тоб­то но­ги схре­ще­ні, а ґу­ма між ни­ми), у цьо­му по­ло­жен­ні ро­бить три стриб­ки на міс­ці й, швид­ко обер­нув­шись, три­чі стри­бає на міс­ці у по­ло­жен­ні «но­ги вроз­біж, ґу­ма між ни­ми», да­лі зас­три­бує в се­ре­ди­ну ґу­ми й ви­ко­нує три стриб­ки; піс­ля цьо­го без пе­ре­пи­ну стриб­ком схре­щує но­ги і в по­ло­жен­ні «ґу­ма між но­га­ми» три­чі стри­бає на міс­ці, швид­ко обер­та­єть­ся в опор­ній фа­зі і ро­бить три стриб­ки у по­ло­жен­ні «но­ги вроз­біж, ґу­ма між ни­ми».

По­тім все пов­то­рю­єть­ся, але дів­чин­ка ви­ко­нує по два стриб­ки.

У тре­тьо­му під­хо­ді стриб­ки ви­ко­ну­ють­ся по од­но­му ра­зу. Заз­на­че­ні ви­ди стриб­ків ви­ко­ну­ють­ся у трьох ва­рі­ян­тах по­ло­жен­ня ґу­ми, тоб­то у трьох кла­сах.

«Криш­та­ли­ки»

Стриб­ки ви­ко­ну­ють­ся так са­мо, як і у «Ді­я­ман­ти­ках», але за­мість обер­тан­ня в опор­но­му по­ло­жен­ні дів­чин­ка ви­ко­нує стри­бок «но­ги вроз­біж, ґу­ма між ни­ми». Тут є всьо­го два кла­си, тоб­то стриб­ки здій­сню­ють ли­ше на двох рів­нях ґу­ми.

«Бан­ти­ки»

«Бан­ти­ки-оди­нич­ки». Сто­я­чи об­лич­чям до ґу­ми у по­ло­жен­ні «од­на но­га під ґу­мою, дру­га — на ґу­мі», стриб­ком впе­ред на­ді­ти ґу­му на но­ги, але в ін­шій пос­лі­дов­нос­ті (тоб­то на кож­ній но­зі од­на ґу­ма по­вин­на бу­ти звер­ху, а дру­га зни­зу). Дру­гий стри­бок дів­чин­ка ро­бить в се­ре­ди­ну ґу­ми і вис­три­бує з неї в будь-який бік.

«Бан­ти­ки-коз­ли­ки». По­ча­ток та­кий са­мий, як і у по­пе­ред­ній фі­гу­рі, але тре­тій стри­бок — «но­ги вроз­біж, ґу­ма між ни­ми», ро­бить­ся над од­ні­єю ґу­мою, а дру­гий в то­му ж по­ло­жен­ні — над дру­гою з нас­туп­ним вис­три­бу­ван­ням убік.

«Бан­ти­ки-пе­ре­лет­ки». По­ча­ток — ана­ло­гіч­но двом по­пе­ред­нім фі­гу­рам, але за тре­тім стриб­ком пот­ріб­но «пе­ре­ле­ті­ти» че­рез дві ґу­ми в один бік, а за чет­вер­тим — в дру­гий. Тут, по­діб­но до «Криш­та­ли­ків», впра­ви ви­ко­ну­ють­ся ли­ше у пер­ших двох кла­сах.

«Пля­шеч­ки»

«Пля­шеч­ки-оди­нич­ки». Дів­чин­ка, що ви­ко­нує стриб­ки, сто­їть од­ні­єю но­гою у «пет­лі», ут­во­ре­ній дво­ма ґу­ма­ми; дру­га но­га віль­на. Із цьо­го по­ло­жен­ня не­об­хід­но зро­би­ти чо­ти­ри стриб­ки з обер­том на 1800 ко­жен і у фа­зі по­льо­ту змі­ни­ти по­ло­жен­ня ніг (тоб­то «віль­на» но­га стає у пет­лю і нав­па­ки), по­тім п'я­тий стри­бок — в се­ре­ди­ну ґум, а за шос­тим — вис­триб­ну­ти з них.

«Пля­шеч­ки-коз­ли­ки». Із то­го ж ви­хід­но­го по­ло­жен­ня, що й у «Пля­шеч­ках-оди­нич­ках», роб­лять та­кі ж чо­ти­ри стриб­ки, п'я­тий — «но­ги вроз­біж, ґу­ма між ни­ми», а за сьо­мим — вис­триб­ну­ти убік.

«Пля­шеч­ки-пе­ре­лет­ки». По­ча­ток та­кий са­мий, як у двох по­пе­ред­ніх фі­гу­рах, але за п'я­тим стриб­ком, вий­ма­ю­чи но­гу з ґум, тре­ба ста­ти збо­ку від них і зро­би­ти два стриб­ки «пе­ре­льо­ту» че­рез них.

«Ро­ки»

Дів­ча­та стри­ба­ють «Коз­ли­ки» (ґу­ма між но­га­ми) стіль­ки ра­зів, скіль­ки кож­ній ро­ків. Ці стриб­ки ви­ко­ну­ють у пер­шо­му, дру­гом і тре­тьо­му кла­сах.

«Двад­ця­тип­'ят­ки»

Стриб­ну­ти 25 ра­зів «Коз­ли­ки». У пер­шо­му і у дру­го­му кла­сах — без зу­пи­нок. У тре­тьо­му кла­сі доз­во­ля­єть­ся зро­би­ти три зу­пин­ки.

«Ді­жеч­ки»

Дів­ча­та, що три­ма­ють ґу­му, став­лять но­ги вроз­біж на дов­жи­ну двох стру­пень.

«Ді­жеч­ки-оди­нич­ки». Сто­я­чи збо­ку від ґу­ми, дво­ма пос­лі­дов­ни­ми стриб­ка­ми тре­ба пе­рес­триб­ну­ти на дру­гий бік (спо­чат­ку — в се­ре­ди­ну ґум, а по­тім пе­рес­ко­чи­ти на дру­гий бік).

«Ді­жеч­ки-коз­ли­ки» і «Ді­жеч­ки-пе­ре­лет­ки» ви­ко­ну­ють­ся як «Коз­ли­ки» і «Пе­ре­лет­ки» від­по­від­но.

У дру­го­му і тре­тьо­му кла­сах, щоб від­стань між ґу­ма­ми бу­ла біль­шою, до­по­ма­га­ють роз­вес­ти їх ру­ка­ми.

«Мор­квин­ка»

Ґу­ма, кот­ру три­ма­ють дів­ча­та, сво­їм кон­ту­ром на­га­дує мор­квин­ку. Дів­ча­та ви­ко­ну­ють стриб­ки так са­мо, як у фі­гу­рах «Оди­нич­ки», «Коз­ли­ки» і «Пе­ре­лет­ки». У тре­тьо­му кла­сі дів­чи­на, що сто­їть у вузь­кій час­ти­ні «мор­квин­ки», три­має ґу­му ру­кою (паль­ця­ми).

Пе­ре­мож­цем вва­жа­єть­ся той, хто пер­шим без по­ми­лок ви­ко­нає впра­ви з усіх фі­гур. Під час стриб­ків до ґу­ми мож­на до­ти­ка­ти­ся ті­лом, але нас­ту­па­ти на неї не мож­на. Під час гри то­го, хто нас­ту­пив на ґу­му, мож­на ви­ру­ча­ти, тоб­то ви­ко­на­ти за ньо­го ту впра­ву, на якій він «стра­тив» (нас­ту­пив на ґу­му). Це ро­бить або пар­тнер у ко­ман­ді, або т. зв. «ка­пус­та» — спе­ці­яль­но ві­діб­ра­ний «за­пас» із най­більш під­го­тов­ле­них грав­ців.

Як­що пар­тнер у ко­ман­ді не зміг ви­ко­на­ти стра­че­ну впра­ву, ко­ман­ди об­мі­ню­ють­ся міс­ця­ми.