Граймо!

Усі ми ро­дом з ди­тинс­тва. З ці­єї чу­до­вої ра­діс­ної не­пов­тор­ної кра­ї­ни мрій, по­чат­ку піз­нан­ня сві­ту, ви­я­ву та роз­вит­ку здіб­нос­тей кож­ної лю­ди­ни. Нам важ­ко уя­ви­ти ди­тинс­тво без гри, за­ба­ви, роз­ва­ги. Це бу­ло, є і бу­де зав­жди і скрізь. Бе­зу­мов­но, із пли­ном ча­су з'яв­ля­ють­ся но­ві іг­ри, що, зок­ре­ма, зу­мов­ле­но тех­ніч­ним прог­ре­сом (як от ком­п'ю­тер­ні іг­раш­ки за­раз). Про­те ли­ше на­род­на гра ро­бить справ­жнє ди­во — за­ряд­жає нас­на­гою, мо­бі­лі­зує при­хо­ва­ні ре­зер­ви ор­га­ніз­му, не вик­ли­ка­ю­чи шкід­ли­вої для здо­ров­'я пе­рев­то­ми.

У що ж бав­лять­ся су­час­ні місь­кі ді­ти 6-11 ро­ків? За мо­ї­ми спос­те­ре­жен­ня­ми на на­шо­му под­вір­'ї, це, як пра­ви­ло, хо­ван­ки, кла­си­ки, «ви­ще зем­лі», за­мо­роз­ки, ґум­ки, фут­бол, бад­мін­тон, ска­кал­ки, кар­ти і, ма­буть, усе. А скіль­ки, на ва­шу дум­ку, ук­ра­їнсь­ких ди­тя­чих і мо­ло­де­чих на­род­них ігор та роз­ваг про­по­ну­ють ук­ла­да­чі ан­то­ло­гії «Дзи­ґа»? По­над трис­та!

Ще 1999 ро­ку світ по­ба­чи­ла пер­ша спро­ба уза­галь­не­ної по­да­чі дже­рель­но­го ет­ног­ра­фіч­но-лі­те­ра­тур­но­го ма­те­рі­я­лу на ос­но­ві ори­ґі­наль­них зна­хі­док, ви­дань, фон­дів Ін­сти­ту­ту мис­тец­твоз­навс­тва, фоль­кло­рис­ти­ки і ет­но­ло­гії НАН Ук­ра­ї­ни ім. М. Риль­сько­го, ба­га­то­річ­но­го дос­ві­ду про­ве­ден­ня на­род­них ігор у шко­лах, дит­сад­ках, юнаць­ких та­бо­рах, се­ред­ніх і ви­щих куль­тос­віт­ніх та спор­тив­них нав­чаль­них зак­ла­дах з ме­тою ство­рен­ня ба­зо­во­го по­сіб­ни­ка для ви­хо­ва­те­лів, пе­да­го­гів, сту­ден­тів і шко­ля­рів.

Пе­ре­важ­на біль­шість на­род­них ігор, як ві­до­мо, пов­'я­за­на з пев­ни­ми ри­ту­аль­ни­ми дійс­тва­ми об­ря­до­во­го ко­ла і суп­ро­вод­жу­єть­ся піс­нею і тан­ком (об­ря­до­во-ри­ту­аль­ні іг­ри). «Дзи­ґа» по­дає ба­га­то як дже­рель­них за­пи­сів фоль­кло­рис­тів, так і хо­ро­вих об­ро­бок ко­ри­фе­їв ук­ра­їнсь­кої му­зи­ки, а та­кож опи­си тан­ців. Не за­бу­ли ав­то­ри й ін­ших ігор і ви­ді­ли­ли їх в ок­ре­мий роз­діл — при­на­гід­ні іг­ри). Та­кож по­да­но най­більш ха­рак­тер­ні фоль­клор­ні за­пи­си гри сло­вом (лі­чил­ки, ве­се­лин­ки, ско­ро­мов­ки, ка­лам­бу­ри, граль­ні до­те­пи, па­ро­дії, але­го­рич­ні жар­ти-нас­міш­ки, си­ту­а­тив­ні при­по­від­ки, не­би­ли­ці, зву­ко­ві імі­та­ції).

Над­зви­чай­но ці­ка­вою є ав­торсь­ка роз­роб­ка ґрун­тов­но­го ре­ко­мен­да­цій­но­го кла­си­фі­ка­то­ра на­род­них ігор. Згід­но з ним мож­на виб­ра­ти гру, від­по­від­ну до пос­тав­ле­ної ме­ти і те­ми.

Лі­те­ра­тур­но-му­зич­на ком­по­зи­ція «Дзи­ґи» ду­же вда­ло до­пов­не­на тво­ра­ми су­час­них ук­ра­їнсь­ких ху­дож­ни­ків і на­род­них майс­трів.

От­же, Дзи­ґа. Ук­ра­їнсь­кі ди­тя­чі й мо­ло­де­чі іг­ри та роз­ва­ги. / Ком­по­зи­ція П. Г. Че­ремсь­ко­го. Ук­ла­да­чі: В. І. Се­ме­ренсь­кий, П. Г. Че­ремсь­кий. — Хар­ків: «Друк», 1999. — 528 с.: кол. іл. 61.

Зва­жа­ю­чи на не над­то ма­лий нак­лад (7000 при­мір­ни­ків), га­даю, що всі, що за­ці­ка­ви­ли­ся, змо­жуть оз­на­йо­ми­ти­ся з цим нав­чаль­но-ме­то­дич­ним ви­дан­ням і знай­ти ба­га­то ці­ка­во­го для вті­лен­ня на прак­ти­ці (шу­ка­ти у кни­гар­нях м. Хар­ко­ва; ви­по­зи­ча­ти або оп­ра­цьо­ву­ва­ти кни­гу мож­на в плас­то­вій біб­лі­о­те­ці у Льво­ві за ад­ре­сою вул. Вин­ни­чен­ка, 6). Деякі витяги з видання шукайте на сторінках цього числа «Вогню Орлиної Ради». Ус­пі­хів!

Лідія Чир