Каз­ка про Шов­ко­ву зем­лю

Шов­ко­ва Зем­ля — це твоя дер­жа­ва, Бать­ків­щи­на.

Ба­га­то мос­тів тре­ба пе­рей­ти на шля­ху до неї,

ба­га­то під­сту­пів по­до­ла­ти, ба­га­то пе­ре­пон...

 

Це сло­ва з на­шої та­бо­ро­вої пос­від­ки. Цю дум­ку ми зак­ла­да­ли у кон­цеп­цію на­шо­го гніз­до­во­го та­бо­ру. Слі­ду­ю­чи по­зи­тив­но­му прик­ла­ду ге­ро­їв ми­ну­ло­го, ми ро­би­ли свої пер­ші под­ви­ги про­тя­гом склад­них, ней­мо­вір­но на­си­че­них оди­над­ця­ти днів, ко­ли на на­шій щог­лі ви­сі­ли два ве­ли­чез­них пра­по­ри, на­ди­ха­ю­чи і під­три­му­ю­чи нас у скру­ті.

Що­най­мен­ше 15 осіб вкла­ли у під­го­тов­ку і про­ве­ден­ня цьо­го та­бо­ру свої час, си­ли і ду­шу. Во­ни мо­жуть і ма­ють со­бою пи­ша­ти­ся.

«Приб­лу­ди го­ро­би­ної но­чі» — іс­то­ти вит­ри­ва­лі і без­страш­ні. А піс­ля ду­хов­ної нас­та­но­ви, яку нам пе­ред та­бо­ром по­дав отець Ми­хай­ло Ди­мид, нам хоч у во­гонь, хоч у во­ду... Що там якийсь по­ла­ма­ний ав­то­бус, до­мо­ви­мось за ін­ший! Що нам п'ять го­дин до­ро­ги, як­що по­пе­ре­ду — са­мос­тій­не жит­тя і при­го­ди се­ред си­вих гір, в са­мій ду­ші Плас­ту — на Со­ко­лі.

Та­бір став су­ціль­ним від­крит­тям. Стар­ши­на від­кри­ла для се­бе гніз­до, як гніз­до, ад­же ли­ше на та­бо­рі ок­ре­мі рої впер­ше збли­зи­лись, под­ру­жи­ли­ся. Ми від­кри­ли для се­бе, що на­ше но­вац­тво мо­же пів­то­ри го­ди­ни за­ці­кав­ле­но слу­ха­ти, чи то про Бай­ду, чи про ма­вок та моль­фа­рів. Ми від­кри­ли для се­бе, що мож­на за та­бір вив­чи­ти з пів­то­ра де­сят­ка пі­сень і ще з де­ся­ток під­спі­ву­ва­ти. Но­ва­ки ж від­кри­ли для се­бе справ­ді сер­йоз­ний впо­ряд з брат­чи­ком Гла­ді­а­то­ром. Ко­жен осо­бис­то від­крив у со­бі дру­ге ди­хан­ня під час надс­клад­но­го тра­вер­су за­ха­ра­ще­ної мо­лод­ня­ком гірсь­кої вер­ши­ни. Дех­то від­крив для се­бе не­об­хід­ність ви­би­ра­ти щод­ня пер­шу­на «від то­ва­рис­тва», ко­ли від од­но­го рі­шен­ня мог­ло ба­га­то чо­го за­ле­жа­ти, а дех­то впер­ше від­крив для се­бе две­рі на­ме­ту, ко­ли, бу­ду­чи об­ра­ним пер­шу­ном, от­ри­мав пра­во пе­ре­но­чу­ва­ти на ло­ні при­ро­ди.

Ро­сі­я­ни ка­жуть «в тес­но­те, да не в оби­де», — це про нас. Со­кіл по­ки за­ма­лий для двад­ця­ти трьох но­ва­ків і дев­'я­ти чле­нів про­во­ду. Про­те усі по­бу­то­ві не­га­раз­ди вда­ва­ло­ся по­до­ла­ти, бо не бу­ло ра­ди.

Поп­ри по­бу­то­ві проб­ле­ми нам вда­ло­ся ці­ка­во про­ман­дру­ва­ти усі­ма епо­ха­ми ук­ра­їнсь­кої дер­жав­нос­ти. Ми зна­йо­ми­ли­ся з но­вим те­ре­ном і оби­ра­ли наз­ви та­бо­ро­вих ро­їв за ча­сів Русь­ких, бу­ду­ва­ли плас­то­ву січ ра­зом із За­по­рож­ця­ми, мі­ря­ли­ся си­лою та сприт­ніс­тю, зма­га­ю­чись в ча­си Бог­да­на Хмель­ниць­ко­го, слу­ха­ли ле­ґен­ди про кар­патсь­ких іс­тот від са­мо­го Дов­бу­ша, нав­ко­ліш­ки пе­ред стя­гом зі збро­єю в ру­ках скла­да­ли при­ся­гу сі­чо­во­го стріль­ця. Но­ва­ки за­мі­ни­ли про­від в день, прис­вя­че­ний ота­ман­щи­ні, ба­ви­ли­ся в три­е­тап­ну те­ре­нів­ку, від­чу­ва­ю­чи се­бе во­я­ка­ми УПА. Вреш­ті, ми спі­ва­ли пі­сень, грі­ли­ся, пе­ре­да­ю­чи по ко­лу дві ме­наш­ки з ча­єм, на­ма­га­ю­чись взя­ти усе най­кра­ще від Ре­во­лю­ції. Це не був кла­сич­ний іс­то­рич­ний ком­плекс «від Са­мо­тул­ки». Ми про­ве­ли «Сто­ро­жів рід­но­го вог­ни­ща» так, як, від­чу­ва­ли, спо­до­ба­єть­ся на­шим но­ва­кам.

До та­бо­ро­вих род­зи­нок мож­на від­нес­ти: страй­кболь­ний ав­то­мат і впра­ви у стріль­бі, ва­ре­ни­ки з чор­ни­ця­ми та го­луб­ці, за­нят­тя з го­па­ка та реґ­бі на Ос­то­до­рі, фе­єр­вер­ки піс­ля вог­ни­ків і на­мет, де но­чу­ва­ли пер­шу­ни дня. Са­ме во­ни ство­ри­ли не­пе­ре­вер­ше­ну ат­мос­фе­ру та­бо­ру, яку но­ва­ки за­пам­'я­та­ють на­дов­го.

Для се­бе ми, ви­хов­ни­ки, зро­би­ли вис­но­вок: жо­ден ін­ший но­ваць­кий та­бір не за­мі­нить ви­хов­но­го впли­ву та­бо­ру гніз­до­во­го, де є ли­ше рої, їх ви­хов­ни­ки та при­я­те­лі гніз­да. Осо­бис­то я хо­чу ма­ти гніз­до­вий та­бір і нас­туп­но­го ро­ку, бо я від­чув, що мої но­ва­ки ста­ли плас­ту­на­ми на всі 100, на­реш­ті ус­ві­до­ми­ли се­бе в Плас­ті.

Звіс­но, тре­ба ба­га­то над чим пра­цю­ва­ти. Сміш­но ро­би­ти та­бір та­ко­го роз­мі­ру за 6 тис. гри­вень, тре­ба ви­рі­шу­ва­ти ба­га­то пи­тань з гі­ґі­є­ни та тран­спор­ту. Спро­бу­є­мо біль­ше за­лу­ча­ти бать­ків, мож­ли­во, знай­де­мо ком­фор­тні­шу осе­лю, встиг­не­мо роз­ро­би­ти та­бо­ро­ву кни­жеч­ку, спі­ва­ник, ві­зу­аль­ні ма­те­рі­я­ли. Ві­рю та­кож, що нам вдасть­ся ор­га­ні­зу­ва­ти бо­дай од­ну ек­скур­сію...

Пра­ці пов­но! Про­те ус­піх цьо­го­річ­но­го та­бо­ру од­ноз­нач­но до­дасть нам впев­не­нос­ти й ен­ту­зі­яз­му.

С. О. Ан­дрій Бє­ля­єв