Казка про Шовкову землю
Шовкова Земля — це твоя держава,
Батьківщина.
Багато мостів треба перейти на шляху
до неї,
багато підступів подолати, багато
перепон...
Це слова з нашої
таборової посвідки. Цю думку ми закладали у концепцію нашого
гніздового табору. Слідуючи позитивному прикладу героїв
минулого, ми робили свої перші подвиги протягом складних,
неймовірно насичених одинадцяти днів, коли на нашій щоглі висіли
два величезних прапори, надихаючи і підтримуючи нас у скруті.
Щонайменше 15 осіб
вклали у підготовку і проведення цього табору свої час, сили і душу.
Вони можуть і мають собою пишатися.
«Приблуди горобиної
ночі» — істоти витривалі і безстрашні. А після духовної настанови,
яку нам перед табором подав отець Михайло Димид, нам хоч у вогонь, хоч у
воду... Що там якийсь поламаний автобус, домовимось за інший! Що нам
п'ять годин дороги, якщо попереду — самостійне життя і пригоди
серед сивих гір, в самій душі Пласту — на Соколі.
Табір став суцільним
відкриттям. Старшина відкрила для себе гніздо, як гніздо, адже лише
на таборі окремі рої вперше зблизились, подружилися. Ми відкрили
для себе, що наше новацтво може півтори години зацікавлено
слухати, чи то про Байду, чи про мавок та мольфарів. Ми відкрили для
себе, що можна за табір вивчити з півтора десятка пісень і ще з
десяток підспівувати. Новаки ж відкрили для себе справді серйозний
впоряд з братчиком Гладіатором. Кожен особисто відкрив у собі друге
дихання під час надскладного траверсу захаращеної молодняком
гірської вершини. Дехто відкрив для себе необхідність вибирати
щодня першуна «від товариства», коли від одного рішення могло
багато чого залежати, а дехто вперше відкрив для себе двері намету,
коли, будучи обраним першуном, отримав право переночувати на
лоні природи.
Росіяни кажуть «в
тесноте, да не в обиде», — це про нас. Сокіл поки замалий для двадцяти
трьох новаків і дев'яти членів проводу. Проте усі побутові
негаразди вдавалося подолати, бо не було ради.
Попри побутові
проблеми нам вдалося цікаво промандрувати усіма епохами
української державности. Ми знайомилися з новим тереном і обирали
назви таборових роїв за часів Руських, будували пластову січ разом
із Запорожцями, мірялися силою та спритністю, змагаючись в часи
Богдана Хмельницького, слухали леґенди про карпатських істот від
самого Довбуша, навколішки перед стягом зі зброєю в руках складали
присягу січового стрільця. Новаки замінили провід в день,
присвячений отаманщині, бавилися в триетапну теренівку,
відчуваючи себе вояками УПА. Врешті, ми співали пісень, грілися,
передаючи по колу дві менашки з чаєм, намагаючись взяти усе
найкраще від Революції. Це не був класичний історичний комплекс «від
Самотулки». Ми провели «Сторожів рідного вогнища» так, як,
відчували, сподобається нашим новакам.
До таборових родзинок
можна віднести: страйкбольний автомат і вправи у стрільбі, вареники
з чорницями та голубці, заняття з гопака та реґбі на Остодорі,
феєрверки після вогників і намет, де ночували першуни дня. Саме
вони створили неперевершену атмосферу табору, яку новаки
запам'ятають надовго.
Для себе ми,
виховники, зробили висновок: жоден інший новацький табір не
замінить виховного впливу табору гніздового, де є лише рої, їх
виховники та приятелі гнізда. Особисто я хочу мати гніздовий табір
і наступного року, бо я відчув, що мої новаки стали пластунами на всі
100, нарешті усвідомили себе в Пласті.
Звісно, треба багато
над чим працювати. Смішно робити табір такого розміру за 6 тис.
гривень, треба вирішувати багато питань з гіґієни та транспорту.
Спробуємо більше залучати батьків, можливо, знайдемо комфортнішу
оселю, встигнемо розробити таборову книжечку, співаник,
візуальні матеріяли. Вірю також, що нам вдасться організувати
бодай одну екскурсію...
Праці повно! Проте
успіх цьогорічного табору однозначно додасть нам впевнености й
ентузіязму.
С. О. Андрій Бєляєв