Погоня за Ісусом
Давним-давно на Вкраїні орав орач при
долині;
оре нивку, управляє та й пшеницю засіває.
Як до решти лан засіяв, вітер з заходу
повіяв,
дрібен дощик накрапає,
зерно в скибі поливає.
Враз зі сходу дорогою
йдуть поспішною ходою
три мандрівники втомлені:
старець і дитя при нені.
«Слава Богу, добрі люди!
Чи у вас тут місце буде,
щоб троїм нам відпочати
і дитя погодувати?»
Хлібороб і не питає, свою жінку
закликає
та й говорить:
«Проси сісти, дай їм пити, дай їм їсти».
Жінка жалує дитятка,
бо і в неї небожатко
спить при межі на горбочку,
ще мале, не має й рочку.
Зараз їх сідати просить,
молоко і хліб приносить,
та й дитя нагодувала,
коло доні спать поклала.
Дивні гості відпочили,
та й дитя набрало сили
і набавилось доволі
на господаревім полі.
Дякують мандрівні люди та й говорять:
«Як хтось буде
нас на шляху здоганяти
і за нами йме питати,
То не бійтеся нікого, хоч би й лютого
та злого,
а скажіть усе правдиво! Жийте в гаразді, щасливо!»
І пішли у світ стежками; а як зникли за
лісами,
хлібороб поглянув живо і дивує: що за диво!
Ще й година не минула, як тут чорна
рілля була,
а вже той лан зеленіє і пшеничка в полі спіє!
На очах росте пшениця, аж пашить пухка
землиця,
вже під вітром лан хвилює, землю колоском цілує.
Тут маленька доня встала, що на межі
тихо спала, —
мати ахнула із дива і говорить, знай, щаслива:
«Гляньте, люди, що Бог творить: моя доня
вже говорить
і вже бігати вам стала, гейби вже два рочки мала!»
Славлять Бога за те диво, що так скоро
дав їм жниво,
і пшеничку стали жати, доня стала щебетати.
Враз із сходу закурило, наче вихром
закрутило!
Боже! Чи ідуть татари, чи якісь пекельні чари?
Вої там женуть на конях, блискають мечі
в долонях,
перед хліборобом стали й дико-грізно запитали:
«Гей, скажи нам, чи сюдою утікав старець
з жоною,
і малу дитину мали, — чи сюди вони втікали?..»
Хлібороба страх проймає, але добре
пам’ятає,
щоб лиш правду всю казати і нічого не ховати.
«Так, сюди тікали живо, як орав я тую
ниву
і як моя доня мила ні сиділа, ні ходила!..»
«Га! То це давно вже було,
вже з півроку проминуло!
То даремно здоганяти,
будем, браття, завертати!»
***
І пішла у світ новина,
що спаслась Свята Родина,
не дігнали Їх в погоні Іродові вої й коні.
Відтоді на Україні понад ріки при
долині
плодовита вся землиця
і найкраща там пшениця.
Відтоді там діти пишні,
любить їх Господь Всевишній;
і в найтяжчую годину Він спасе їх від
загину.
Ю. Шкрумеляк
Дзвіночок, ч.27, січень
1934, с. 14-15