Вер­теп у пор­тре­тах

Цьо­го ро­ку вер­теп рою «Гри­ци­ки» зі Льво­ва за­пам­'я­тав­ся ко­ло­рит­ни­ми пер­со­на­жа­ми. Йдеть­ся не про якісь над­зви­чай­ні та ори­ґі­наль­ні ро­лі, а про сер­йоз­ність, з якою ді­ти пос­та­ви­ли­ся до сво­їх кос­тю­мів, і про те, що з то­го вий­шло. От­же…

…ма­ла ци­ган­ка, що ра­діс­но де­монс­тру­ва­ла усім нав­ко­лиш­нім ве­ли­чез­ний си­нець під оком, з гор­діс­тю по­ві­дом­ля­ю­чи: «Це ме­ні та­то пос­та­вив» (ма­ю­чи на ува­зі, звіс­но, що він йо­го на­ма­лю­вав)…

…пе­ре­ля­ка­ний чор­тись­ко, що за­був вдо­ма свої ро­ги і був зму­ше­ний по­зи­ча­ти мас­ку у чор­та із кон­ку­рен­тно­го вер­те­пу. Ос­кіль­ки мас­ка бу­ла ра­зів в три біль­ша за го­ло­ву но­вач­ки, то бу­ло ду­же ве­се­ло спос­те­рі­га­ти, як з то­го міс­ця, де у мас­ки бу­ли про­рі­зи для очей, вид­нів­ся рот ди­ти­ни…

…пас­туш­ка, що че­рез ве­ли­чез­ну кіль­кість вбра­но­го на неї одя­гу («щоб теп­ло бу­ло») ста­ла в два ра­зи груб­шою і до­сить не­по­во­рот­кою, як на ху­день­ку рух­ли­ву дів­чин­ку…

…відь­ма у ве­ле­тенсь­ко­му ка­пе­лю­сі, що на­су­вав­ся аж до під­бо­рід­дя і ду­же за­ва­жав ба­чи­ти все дов­ко­ла. Ду­же див­но виг­ля­да­ли си­ві пас­ма во­лос­ся, що зви­са­ли з-під ка­пе­лю­ха і зов­сім не збі­га­ли­ся з рос­том і ві­ком юної відь­ми…

…ан­гел, кри­ла яко­го бу­ли одяг­не­ні до­го­ри дри­гом. Шко­да, що за­у­ва­жив це він вже аж на сце­ні…

Всі во­ни і ще ба­га­то ін­ших ко­ля­ду­ва­ли ра­зом, жар­ту­ва­ли, ста­ран­но про­мов­ля­ли вив­че­ні заз­да­ле­гідь сло­ва, він­шу­ва­ли, си­па­ли ус­міш­ка­ми. Так во­ни ді­ли­ли­ся з ін­ши­ми сво­єю ра­діс­тю. Ра­діс­тю, яку при­ніс їм но­во­на­род­же­ний Ісус. Ді­лять­ся во­ни нею і з ва­ми, до­ро­гі брат­чи­ки і сес­трич­ки.

Хрис­тос на­ро­див­ся!

с. Кат­ру­ся Кравчук