Ста­рий Орел

ДО ПИ­ТАН­НЯ СА­МО­ВИ­ХОВ­НИХ ПРО­ЦЕ­СІВ,

ЗОК­РЕ­МА В ПЕ­РІ­ОД НО­ВАЦ­ТВА

(Продовження)

Ви­чер­пну те­о­рію емо­цій­ної ін­те­лі­ґен­тнос­ти зап­ро­по­ну­ва­ли Пе­тер Са­ло­вей (Salovey) і Джон Ма­єр (Mayer).

Са­ло­вей по­ши­рив дум­ки Ґар­дне­ра що­до емо­цій­ної ін­те­лі­ґен­тнос­ти на та­кі 5 га­лу­зей:

1. Са­мо­піз­нан­ня — сві­до­мість сво­їх по­чут­тів, як во­ни трап­ля­ють­ся. Важ­ли­ва тут са­мо­спостереження. Сві­до­мість сво­їх емо­цій і сво­їх ду­мок про нас­трій є фун­да­мен­таль­на емо­цій­на ком­пе­тен­тність, на якій по­бу­до­ва­ний емо­цій­ний са­мо­кон­троль і ін.

2. Во­ло­дін­ня сво­ї­ми емо­ці­я­ми — за Арис­то­те­лем, є ба­жа­на «від­по­від­на емо­ція, від­чут­тя, про­пор­цій­не до си­ту­а­ції».

3. Са­мо­на­ві­ю­ван­ня по­чут­тів са­мо­му со­бі для слу­жін­ня ме­ті.

4. Роз­піз­на­ван­ня емо­цій в інших. Від­чут­тя і ро­зу­мін­ня пот­реб інших, ко­рін­ня яко­го пу­сти­ло­ся в ра­нньо­му ди­тинс­тві. У цьо­му від­чут­ті є по­ча­ток мо­раль­нос­ти, аль­тру­їз­му.

5. Умін­ня спіл­ку­ва­ти­ся з людь­ми — сут­тє­ве для со­ці­яль­ної ком­пе­тен­тнос­ти; зу­мов­лює по­пу­ляр­ність, ус­піш­ний вза­є­моз­в'я­зок, про­від­ниц­тво.

Но­ві дос­лі­ди моз­ку на­ве­ли Ґоль­ма­на на дум­ку на­яв­нос­ти двох ін­те­лі­ґен­тнос­тей: ра­ці­о­наль­ної — сві­до­мої, що про все роз­мір­ко­вує («го­ло­ва»), та емо­цій­ної — ім­пуль­сив­ної, ба­га­то­е­нер­ґій­ної («сер­це»). Обид­ва ста­ни вза­є­мо­ді­ють, хоч емо­цій­на сис­те­ма діє не­за­леж­но, і тво­рять на­ше пси­хіч­не жит­тя. Емо­цій­на ін­те­лі­ґен­тність в ос­нов­но­му зо­се­ред­же­на в лім­біч­ній сис­те­мі, що є ут­во­рен­ням під ко­рою моз­ку, а в пер­шу чер­гу в миг­да­ле­вид­но­му ком­плек­сі, що грає ос­нов­ну роль у емо­цій­но­му моз­ку. Фун­кці­я­ми лім­біч­ної сис­те­ми є ре­ґу­лю­ван­ня емо­цій­них ста­нів, емо­цій­ної пам­'я­ті (су­хі фак­ти збе­рі­га­ють­ся в гі­по­кам­пі), мо­ти­ву­ван­ня по­ве­дін­ки й ак­тив­ність внут­ріш­ніх ор­га­нів.

Те­о­рія од­не, але важ­ли­ве пи­тан­ня, як шко­ли­ти по­чут­тя, ма­ю­чи на дум­ці ймо­вір­ність, що ін­ди­ві­ди з доб­ре роз­ви­не­ни­ми емо­цій­ни­ми вмін­ня­ми ма­ють біль­ший ус­піх у жит­ті. Ін­фор­ма­ції не­дос­тат­ні. Пот­ріб­не шко­лен­ня по­чут­тів та за­по­біж­на прог­ра­ма, яка вклю­ча­ла б са­мос­ві­до­мість, іден­ти­фі­ку­ван­ня емо­цій, кон­троль по­чут­тів і ім­пуль­сів, від­кла­дан­ня гра­ти­фі­ка­цій, опа­нуван­ня стра­ху і стре­су. Для здій­снен­ня цьо­го зав­дан­ня у США ство­ре­но шко­ли, в яких до ре­ґу­ляр­ної прог­ра­ми вклю­че­на прог­ра­ма са­мо­піз­нан­ня і на­бу­ван­ня від­по­від­них емо­цій­них умінь.

Для пр. The Self Science Сurriculum. W.T. Grant Consortium: Active Ingredients of Prevention Programs (Emotional Skills, Cognitive skills, behavioral skills)

У пра­ці «Working with Emotional Intelligence» Да­ні­єль Ґо­льман по­дав зра­зок емо­цій­ної ком­пе­тен­тнос­ти, який мож­на вклю­чи­ти у про­гра­му виш­ко­лів. Осо­бис­та ком­пе­тен­тність: са­мос­ві­до­мість, са­мо­ре­гу­лю­ван­ня, мо­ти­ву­ван­ня. Со­ці­яль­на ком­пе­тен­тність: учу­ван­ня (empathy), со­ці­аль­ні вмін­ня.

За­міт­ка: деякі тер­мі­ни вжи­ті по-різ­но­му.

Для кра­що­го зро­зу­мін­ня по­даю де­я­кі ви­зна­чен­ня.

Афект — скеровані на­зов­ні ви­я­ви по­чут­тя чи нас­трою осо­би.

Емо­ція — стан збуд­жен­ня под­раз­ни­ка­ми, яке виз­на­че­не ря­дом суб­'єк­тив­них по­чут­тів, час­то в суп­ро­во­ді фі­зі­о­ло­гіч­них змін, із спо­ну­кою до ді­ян­ня (пе­ре­ляк, гнів, не­на­висть, ім­пульс до де­я­кої фор­ми по­ве­дін­ки, по­час­ті­шан­ня або спо­віль­нен­ня ско­ро­чень сер­ця і т. п.).

По­чут­тя — пси­хіч­ні й фі­зич­ні від­чут­тя лю­ди­ни; емо­ції, вик­ли­ка­ні пев­ни­ми ду­шев­ни­ми пе­ре­жи­ван­ня­ми чи збуд­жен­ня­ми.

Від­чут­тя — під­сві­до­ме сприй­ман­ня чо­го-не­будь; за­галь­ний тер­мін для афек­тив­них ас­пек­тів пе­ре­жи­вань.

Учу­ван­ня (empathy) — здіб­ність від­чу­ти по­чут­тя дру­гих, ро­зу­мін­ня пот­реб інших.

Під­сум­ки

Для на­шо­го вжит­ку ми виз­на­чає­мо са­мо­ви­хо­ван­ня як до­віч­ний про­цес рос­ту осо­бис­тос­ти, її наз­рі­ван­ня і са­мо­фор­му­ван­ня шля­хом пос­тій­но­го ді­ян­ня ін­ди­ві­да, йо­го праг­нен­ня до кра­що­го, ве­ли­ко­го, біль­шо­го, як він уже є.

Пи­тан­ня са­мо­ви­хо­ван­ня дав­нє, ко­ли взя­ти до ува­ги ме­ди­та­цію та ін­ші практики буд­дис­тів, муд­ре­ців ан­тич­но­го сві­ту та ін­ших. В Ук­ра­ї­ні ук­ра­їнсь­кий ман­дрів­ний фі­ло­соф Гри­го­рій Ско­во­ро­да пов­чав: «Піз­най се­бе і будь со­бою». В ос­но­ву йо­го фі­ло­со­фії са­мо­піз­нан­ня і са­мов­дос­ко­на­лю­ван­ня ляг­ли на­род­ні етич­ні по­нят­тя (на­род­на муд­рість). Та­рас Шев­чен­ко про­по­ну­вав прин­цип на­род­нос­ти у ви­хов­них про­це­сах, які ма­ють про­хо­ди­ти рід­ною мо­вою, зас­но­ва­ні на на­род­них тра­ди­ці­ях, що умож­лив­лю­ють оду­хот­во­рен­ня на­ро­ду, пе­ре­ви­хо­ван­ня сус­піль­ства. На­го­ло­шу­вав на важ­ли­вості пра­ці в пси­хіч­но­му і фі­зич­но­му роз­вит­ку лю­ди­ни*. На дум­ку Гри­го­рія Ва­щен­ка, ви­раз­ни­ка віль­но­го ви­хо­ван­ня, пи­тан­ня ви­хо­ван­ня і са­мо­ви­хо­ван­ня тре­ба роз­в'я­зу­ва­ти на ґрун­ті пси­хо­ло­гії. Сві­до­ма дис­цип­лі­на спи­ра­єть­ся на са­мо­дис­цип­лі­ну. Ва­силь Су­хом­линсь­кий ба­га­то ува­ги звер­тав на ви­хо­ван­ня лю­ди­ни, бо, на йо­го дум­ку, «Світ всту­пає у вік Лю­ди­ни». «Ви­хо­ван­ня осо­бис­тос­ти не­мис­ли­ме без са­мо­ви­хо­ван­ня», і то­му «у ро­ки ди­тинс­тва тре­ба про­бу­ди­ти ін­те­рес до са­мо­ви­хо­ван­ня».

Ні­мець­ко­мов­ні на­у­ков­ці зро­би­ли значний внесок у роз­ви­ток пи­тан­ня са­мо­ви­хо­ван­ня. Фрід­ріх Шнай­дер вис­ло­вив свої дум­ки про са­мо­ви­хо­ван­ня на прик­ла­дах ви­дат­них осіб. Павль Мо­ор виз­на­чив са­мо­ви­хо­ван­ня як кож­не ді­ян­ня, що спри­яє осо­бис­то­му наз­рі­ван­ню, ін­ши­ми сло­вами — це шлях до наз­рі­ван­ня. Са­мо­ви­хо­ван­ня є важ­ли­вим фак­то­ром у фор­му­ван­ні ха­рак­те­ру. У са­мо­ви­хов­но­му ді­ян­ні важ­ли­ві: спіль­но­та, пра­ця, фор­му­ван­ня пос­та­ви. Ганс Лім­мер нак­рес­лив зав­дан­ня са­мо­ви­хов­но­го про­це­су ви­хов­ни­ка. Карль Ґус­тав Юнґ, дос­лід­ник нес­ві­до­мо­го, ство­рив «Ана­лі­тич­ну пси­хо­ло­гію», чи пе­ре­наз­ва­ну «Ком­плекс-пси­хо­ло­гію», якої прак­тич­не за­сто­су­ван­ня бу­ло под­вій­не, а це як за­сіб пси­хо­те­ре­пев­тич­но­го лі­ку­ван­ня і як роз­ви­ток осо­бис­тос­ти шля­хом ін­ди­ві­ду­а­цій­но­го про­це­су, який за­чи­на­єть­ся в ди­тинс­тві і за­кін­чу­єть­ся за­вер­шен­ням фор­му­ван­ня осо­бис­тос­ти, ста­ном, в яко­му онов­ле­на лю­ди­на стає спра­вжньою ін­ди­ві­ду­аль­ніс­тю.

Зга­да­ні на­у­ков­ці роз­гля­да­ли са­мо­ви­хо­ван­ня в ос­нов­но­му з етич­ної точ­ки зо­ру. Но­ві­ші аме­ри­кансь­кі вче­ні та дос­лід­ни­ки під­хо­ди­ли до пи­тань онов­лен­ня та са­мо­піз­нан­ня з прак­тич­ної точ­ки зо­ру чи з точ­ки зо­ру вмін­ня прис­то­су­ва­ти­ся до сус­піль­них змін, зу­мов­ле­них розвитком мік­ро­е­лек­трон­них тех­но­ло­гій, за­ду­му­ю­чись над ви­хо­ван­ням і ос­ві­тою в ас­пек­ті 21 сто­літ­тя.

Джон Ґар­днер вик­лав свої дум­ки про са­мо­о­нов­лен­ня ін­ди­ві­да і са­мо­о­нов­лен­ня сус­піль­нос­ти. Він ви­хо­дить із фор­му­ли: ріст, за­не­пад, онов­лен­ня. Ви­хо­ван­ня в ас­пек­ті онов­лю­ван­ня є сут­тє­ве для рос­ту ор­га­ні­за­ції. Рід Лар­сон зу­пи­нив свою ува­гу на са­мо­піз­нан­ні, яке є аку­рат­ні­ше при до­по­мо­зі сучасної тех­но­ло­гії, що ефек­тив­ні­ше пе­ре­ві­ряє такі на­ші фі­зич­ні й пси­хо­ло­гіч­ні ста­ни, як реф­лек­сії і са­мо­дос­лід­жен­ня. Га­рольд Шейн по­ці­ка­вив­ся пи­тан­ням ос­ві­ти для но­во­го ти­ся­чо­літ­тя і зап­ро­по­ну­вав прог­ра­му нав­чан­ня. Ан­ді Лє­Пейдж вис­ло­вив свої про­по­зи­ції сто­сов­но тран­сфор­ма­ції ви­хов­ної сис­те­ми. Зап­ро­по­ну­вав зба­га­ти­ти ос­віт­ню сис­те­му ще трьо­ма «R's»: ре­ве­ранс, онов­лю­ван­ня, від­по­ві­даль­ність.

Пат­риція Маркс Ґрін­філд вив­чи­ла пи­тан­ня впли­ву те­ле­ві­зії, ві­де­о­і­гор і ком­п'ю­те­рів на ді­тей в про­це­сі їх роз­вит­ку. Те­ле­ба­чен­ня і но­ві­ші елек­трон­ні ме­дія, як­що ви­ко­рис­то­ву­ва­на муд­ро, ма­ють знач­ний по­зи­тив­ний по­тен­ці­ял для нав­чан­ня і роз­вит­ку, на­бу­ван­ня знань і вмінь. Але те­ле­ві­зія має і слаб­кі сто­ро­ни: па­сив­ність гля­да­ча, уроб­лю­ван­ня  у дітей не­від­по­від­ного пог­ляду на со­ці­яль­ну дій­сність, на­силь­ство в прог­ра­мах. Те­ле­ві­зія при до­по­мо­зі рек­лам вчить гля­да­чів бу­ти спо­жи­ва­ча­ми. Елек­трон­ні ме­дія володіють силь­ними сти­му­лю­ю­чими якос­тями, то­му їх уваж­но тре­ба вклю­чати в ос­віт­ню прог­ра­му.

У тиж­не­ви­ку «Тіmе» по­мі­ще­но дві стат­ті: од­на — «Ви­хо­ву­ван­ня на­ших ді­тей он­лайн», а дру­га — «Чи ві­де­о­іг­ри нас­прав­ді є та­кі шкід­ли­ві?» «Ін­тер­нет — це тех­но­ло­гіч­не ди­во, — бу­де в май­бу­тньо­му фор­му­ва­ти на­ше бут­тя». «Ін­тер­нет доз­во­ляє міль­йо­но­ві кві­ток проц­ві­та­ти і міль­йо­но­ві бур­'я­нів ви­рос­та­ти». Ві­де­о­іг­ри та­кож кло­піт­ли­ва спра­ва для бать­ків, бо во­ни ду­же по­пу­ляр­ні се­ред ді­тей. Пи­тан­ня, чи не доз­во­ля­ти ді­тям їх ку­пу­ва­ти? Дві про­ти­леж­ні дум­ки — ще дис­ку­ту­ють­ся.

Зас­нов­ник Плас­ту за­по­чат­ку­вав са­мо­ви­хо­ван­ня прак­тич­но в юнац­тві. Це мав бу­ти по­ча­ток тво­рен­ня но­ві­тньо­го гро­ма­дянс­тва. Са­мо­ви­хо­ван­ня з за­род­ко­во­го ста­ну не вий­шло (вій­на, за­бо­ро­на Плас­ту в Га­ли­чи­ні). На еміґра­ції плас­ту­ни з об­ме­же­ним ро­зу­мін­ням пи­тан­ня са­мо­ви­хо­ван­ня пос­та­ви­ли йо­го у виз­на­чен­ні Плас­ту як ме­ту. Як у прич­ті про та­ла­нти, нез­ря­чі плас­ту­ни за­ко­па­ли один та­лант для йо­го «збе­ре­жен­ня» і до­те­пер не від­ко­па­ли. І за­нед­ба­ли ве­ли­ку спра­ву. У квіт­ні 1999 р. в Ук­ра­ї­ні ство­ре­но мо­ло­діж­ну по­лі­тич­ну пар­тію «Мо­ло­да Ук­ра­ї­на» з на­мі­ром «онов­лен­ня всіх сфер гро­мадсь­ко­го, сус­піль­но­го, дер­жав­но­го жит­тя»... «Ми виз­на­є­мо най­на­галь­ні­шою пот­ре­бою для Ук­ра­ї­ни тво­ри­ти но­ве сус­піль­ство, но­ву ат­мос­фе­ру сус­піль­но­го жит­тя вже за­раз, усі­ма мож­ли­ви­ми за­со­ба­ми й по­чи­на­ю­чи із се­бе са­мих».

От­же, зав­дан­ня, яке мав ви­ко­на­ти Пласт, уже пе­рей­ня­ла «Мо­ло­да Ук­ра­ї­на».

(Далі буде)

* Треба підкреслити факт, що Шевченко став освіченою людиною головним чином через самоосвіту та самовиховання.