Розбиті писанки

На­пев­но, не­мож­ли­во знай­ти та­ку лю­ди­ну, яка б ні­ко­ли в жит­ті не на­пи­са­ла пи­сан­ку. І, на­пев­но, ще важ­че бу­де знай­ти ту лю­ди­ну, яка б ні ра­зу не роз­би­ла пи­сан­ки (при­чо­му, за за­ко­ном під­лос­ти, — най­кра­щої з усіх).

Отож, всім вста­ти! Пам­'я­не­мо всі роз­би­ті пи­сан­ки хви­ли­ною мов­чан­ня...

Щоб під час хви­ли­ни мов­чан­ня ми всі не уп­ла­ка­лись за сво­їми роз­би­тими пи­сан­ками, про­по­ную всім, хто ще не по­чав пла­ка­ти, та­ку гар­ну шту­ку.

1. Зіб­ра­ти всі по­би­ті пи­сан­ки в од­не на­дій­не міс­це (во­ни по­вин­ні бу­ти су­хи­ми і без за­лиш­ків вос­ку).

2. Взя­ти цуп­кий кар­тон (а ще кра­ще на кар­тон нак­ле­ї­ти міш­ко­ви­ну або якусь од­но­тон­ну тка­ни­ну).

3. При­ду­ма­ти якийсь ма­лю­нок (мож­на на­мі­ти­ти то­нень­ко олів­чи­ком).

4. Ро­би­ти ап­лі­ка­ції зі шкар­лу­пок, під­би­ра­ю­чи ма­лю­нок і роз­мі­ри шкар­лу­пок (мож­на їх ла­ма­ти до не­об­хід­них роз­мі­рів) і прик­ле­ю­ва­ти міц­ним кле­єм (ти­пу «Мо­мен­т», «Су­перклей», «Се­кун­да»).

5. Да­ти гар­но ви­сох­ну­ти. Зробити ра­моч­ку і по­ві­си­ти на сті­ну.

6. Ні­ко­ли не брати учас­ти в хви­ли­нах мов­чан­ня за сво­ї­ми най­кра­щи­ми пи­сан­ка­ми, ад­же ва­ші ап­лі­ка­ції ма­ти­муть су­пе­ро­вий виг­ляд на сті­ні і не тіль­ки на Ве­лик­день, а й ці­лий рік.

С.О. Ксенія Опанасюк