Скіль­ки ро­ків га­їв­ці?

«Скіль­ки ро­ків га­їв­ці?» — за­пи­тує пл. сен. Га­ли­на По­тюк, сес­трич­ка зі Льво­ва. І як упо­ряд­ни­ця збір­нич­ка (18 най­по­пу­ляр­ні­ших га­ї­вок) на­ма­га­єть­ся вга­да­ти: п'ять ти­сяч ро­ків, мож­ли­во, сім ти­сяч…

Від­дав­на, ко­ли з вес­ною про­буд­жу­ва­ла­ся зем­ля, лю­ди праг­ну­ли якось по­ка­за­ти свою ра­дість. Пе­ре­важ­но це бу­ли рух­ли­ві іг­ри з роз­мо­ва­ми та спі­вом — га­їв­ки чи га­гіл­ки. В га­їв­ках сла­ви­ли кра­су, лю­бов, доб­ро, роз­по­ві­да­ли про своє жит­тя, час­то в жар­тів­ли­вій фор­мі. Цикл за­бав три­вав уп­ро­довж усі­єї вес­ни. В на­ші дні га­їв­ки во­дять на Ве­ли­код­ні свя­та.

За­га­лом, як заз­на­чає Га­ли­на По­тюк, га­їв­ки за спо­со­бом ви­ко­нан­ня мож­на по­ді­ли­ти на де­кіль­ка груп: роз­мов­ні, сце­ніч­ні, фі­ґу­раль­ні, рит­міч­ні, хо­до­ві, гур­то­ві. Кож­на з цих груп пред­став­ле­на в про­по­но­ва­ній збі­роч­ці. По­да­ють­ся, бе­зу­мов­но, ко­рот­кі опи­си за­бав.

«Га­їв­ки», що по­ба­чи­ли світ 2005 ро­ку у ви­дав­ниц­тва «Храм» цер­кви Різ­два Прес­вя­тої Бо­го­ро­ди­ці у Льво­ві (у 2006 ро­ці над­ру­ко­ва­но вже дру­гий нак­лад), без­пе­реч­но, зас­лу­го­ву­ють на ува­гу плас­то­вих ви­хов­ни­ків. За­ці­кав­ле­ні у на­бут­ті ці­єї кни­жеч­ки мо­жуть звер­та­ти­ся до ре­дак­ції «Вог­ню Ор­ли­ної Ра­ди».

Лі­дія Чир