Розлади поведінки у дітей
у контексті сімейної системи

Роз­ла­ди по­ве­дін­ки є од­ні­єю з най­час­ті­ших проб­лем, що зус­трі­ча­ють­ся у ра­нньо­му ди­тинс­тві і ма­ють тен­ден­цію до збіль­шен­ня у під­літ­ко­во­му ві­ці. Так, се­ред 10-11-річ­них по­ве­дін­ко­ві проб­ле­ми ви­яв­ля­ють­ся в 4,2%, при­чо­му в хлоп­чи­ків в 4 ра­зи час­ті­ше, ніж у дів­ча­ток — від­по­від­но 6,2% і 1,6%. У цій ві­ко­вій ка­те­го­рії во­ни скла­да­ють ? всіх не­со­ма­тич­них проб­лем [9].

Ра­зом з тим, ди­ти­на є лан­кою склад­ної сі­мей­ної сис­те­ми, що ві­діг­рає не ос­тан­ню роль у роз­вит­ку та під­трим­ці ди­тя­чих роз­ла­дів. «Сім­'я — це при­род­на гру­па, в якій з ча­сом ви­ни­ка­ють сте­ре­о­ти­пи вза­є­мо­дій. Ці сте­ре­о­ти­пи ство­рю­ють струк­ту­ру сім­'ї, що виз­на­чає фун­кці­о­ну­ван­ня її чле­нів, ок­рес­лює ді­а­па­зон їх по­ве­дін­ки... Сім­'я — при­род­ний кон­текст як рос­ту, так і зці­лен­ня...» [1; 3].

Для фор­му­ван­ня ці­ліс­ної па­но­ра­ми при­чин­них фак­то­рів, ме­ха­ніз­мів роз­вит­ку та ре­а­лі­за­ції па­то­ло­гії по­ве­дін­ки з ді­аг­нос­тич­но-те­ра­пев­тич­ною ме­тою ви­ко­рис­то­ву­ва­ла­ся ме­то­ди­ка «Ма­лю­нок сім­'ї». Ус­ві­дом­лен­ня ото­чу­ю­чо­го від­бу­ва­єть­ся у ди­ти­ни швид­ше, ніж на­ко­пи­чен­ня слів та асо­ці­а­цій, то­му ма­лю­ван­ня на­дає їй мож­ли­вість в об­раз­ній фор­мі ви­ра­зи­ти те, що во­на знає і пе­ре­жи­ває, не див­ля­чись на брак слів. Згід­но з пси­хо­а­на­лі­тич­ною кон­цеп­ці­єю, опе­ру­ю­чи не­виз­на­че­ним ма­те­рі­а­лом, лю­ди­на про­ек­тує на ньо­го особ­ли­вос­ті сво­го внут­рі­шньо­го сві­ту [2; 4]. Отож, ма­лю­ван­ня — це «гра­фіч­на мо­ва» за Л.С. Ви­готсь­ким, особ­ли­во для ди­ти­ни. Но­виз­на на­шо­го спо­со­бу зас­то­су­ван­ня ме­то­ди­ки в то­му, що во­на про­во­дить­ся не тіль­ки з ди­ти­ною, а й з бать­ка­ми. Крім то­го, в ко­льо­ро­во­му ва­рі­ан­ті. Це дає мож­ли­вість ба­га­то­ра­кур­сно­го вив­чен­ня проб­ле­ми ди­ти­ни з мак­си­маль­ним ана­лі­зом емо­цій­но­го спек­тру.

Ге­не­за цих син­дро­мів різ­но­ма­ніт­на, різ­но­бар­вни­ми є сим­пто­мо­ком­плек­си, але об­'єд­нує їх на­яв­ність та ва­го­мість по­ве­дін­ко­вих роз­ла­дів у струк­ту­рі, сту­пінь ви­ра­же­нос­ті та сво­є­рід­ний ха­рак­тер про­я­вів.

Од­ним з фак­то­рів впли­ву на роз­ви­ток по­ве­дін­ко­вих проб­лем у ди­ти­ни є вза­є­ми­ни між бать­ка­ми. Бать­ки з ви­со­кою час­то­тою кон­флік­тів мо­жуть бу­ти мо­дел­лю аґресив­них сто­сун­ків в ме­жах под­руж­жя чи при­вер­та­ти аґресію в ці­ло­му. З ін­шо­го бо­ку, ді­ти мо­жуть бу­ти під­влад­ні бать­ківсь­кій аґресії че­рез дію ка­раль­ної дис­цип­лі­ни. Іс­нує та­кож імо­вір­ність, що по­ве­дін­ко­ві роз­ла­ди ди­ти­ни спри­я­ти­муть під­ри­ву под­руж­ніх сто­сун­ків. Та­ке руй­ну­ван­ня мо­же від­бу­ти­ся че­рез та­кі ме­ха­ніз­ми, як ан­ти­па­тич­на при­ро­да вза­є­мо­дій бать­ки-ди­ти­на, кон­флікт у под­руж­ніх сто­сун­ках чи по­си­лен­ня за­галь­но­сі­мей­но­го нап­ру­жен­ня [5].

Є спос­те­ре­жен­ня, що вплив под­ру­жньо­го кон­флік­ту на проб­ле­ми по­ве­дін­ки силь­ні­ше від­чут­ний на хлоп­чи­ках, ніж на дів­чат­ках. Згід­но з да­ни­ми лі­те­ра­ту­ри, ця різ­ни­ця мо­же бу­ти по­яс­не­на тим, що си­ни більш чут­ли­ві до кон­флік­тних си­ту­а­цій, хлоп­чи­кам на­да­єть­ся мен­ша під­трим­ка та за­хист під час пси­хот­рав­му­ю­чих по­дій, а та­кож в зв'яз­ку з біль­шою бі­о­ло­гіч­ною враз­ли­віс­тю чо­ло­ві­чої ста­ті нас­лід­ка­ми стре­су [6].

Нас­лід­ки впли­ву под­ру­жньо­го кон­флік­ту чи роз­лу­чен­ня на роз­ла­ди по­ве­дін­ки у ди­ти­ни мо­жуть бу­ти пом­'як­ше­ні по­зи­тив­ною вза­є­мо­ді­єю хо­ча б з од­ним з бать­ків та змен­шен­ням кон­флік­тнос­ті між бать­ка­ми.

З ін­шо­го бо­ку, важ­ли­во та­кож вра­хо­ву­ва­ти вне­сок ди­ти­ни в якість сто­сун­ків між бать­ка­ми. Ди­ти­на, якою важ­ко ке­ру­ва­ти, з ви­бу­хо­вою по­ве­дін­кою, не­а­дек­ват­ною ре­ак­ці­єю на дис­цип­лі­нар­ні ви­мо­ги, мо­же спри­я­ти де­зор­га­ні­за­ції сво­го се­ре­до­ви­ща за ра­ху­нок про­во­ку­ван­ня ано­маль­ної бать­ківсь­кої по­ве­дін­ки і під­ви­щен­ня нап­ру­жен­ня на­віть у гар­мо­ній­них под­руж­жях. Про­цес, ко­ли обоє бать­ків і ди­ти­на вклю­ча­ють­ся в роз­ви­ток цик­лу при­му­со­вих вза­є­мо­дій, є спри­ят­ли­вим ґрун­том для під­трим­ки по­ве­дін­ко­вих роз­ла­дів [8].

Але час­то ро­бить­ся біль­ший ак­цент на нас­лід­ках впли­ву па­то­ло­гіч­ної по­ве­дін­ки ди­ти­ни на ін­ших, ніж на влас­но­му дис­ком­фор­ті чи дисс­тре­сі ди­ти­ни.

Як ба­чи­мо, на роз­ви­ток па­то­ло­гіч­ної по­ве­дін­ки у ди­ти­ни впли­ва­ють і чин­ни­ки, що сто­су­ють­ся спе­ци­фі­ки по­ве­дін­ки бать­ків, а са­ме: від­мо­ва бать­ків від ди­ти­ни, де­фі­цит ува­ги, особ­ли­во в ра­нньо­му ди­тинс­тві, до­пус­ти­мість аґресії, ви­со­ка час­то­та по­ка­ран­ня, не­за­до­віль­ні ко­му­ні­ка­ції, нев­да­ла стра­те­гія ви­рі­шен­ня проб­лем. Є спос­те­ре­жен­ня, що ма­те­рі ді­тей з проб­лем­ною по­ве­дін­кою вда­ють­ся до біль­шо­го пре­син­гу та кри­ти­ки. Ке­рів­ниц­тва та­ких ма­те­рів є не­ви­раз­ни­ми чи не да­ють мож­ли­вос­ті до­сяг­ти зго­ди з ди­ти­ною. І як нас­лі­док, мі­ні­маль­на ус­піш­ність у до­сяг­нен­ні ме­ти та зрос­тан­ня рів­ня вза­єм­ної ан­ти­па­тії. У проб­лем­них ді­тей ко­ман­ди ма­те­рів по­си­лю­ють не­га­тив­ну по­ве­дін­ку, особ­ли­во при не­пев­нос­ті, нез­ро­зу­мі­лос­ті та не­пос­лі­дов­нос­ті цих ке­рів­ництв. Вста­нов­ле­но та­кож, що на­віть ви­мо­ги ма­те­рів ді­тей без по­ве­дін­ко­вих по­ру­шень мо­жуть вик­ли­ка­ти роз­ла­ди при над­мір­ній кіль­кос­ті та без­сис­тем­нос­ті цих ви­мог [7].

Та­ким чи­ном, іс­нує ба­га­то чин­ни­ків ри­зи­ку роз­вит­ку проб­лем по­ве­дін­ки у ді­тей, але особ­ли­во важ­ли­во іден­ти­фі­ку­ва­ти фак­то­ри, що спри­я­ють ста­бі­лі­за­ції цих роз­ла­дів. Це так зва­ні фак­то­ри-мо­де­ра­то­ри (moderation), до яких, зок­ре­ма, від­но­сять рі­вень ін­те­лек­ту, сту­пінь аґресії чи гі­пе­рак­тив­нос­ті, сі­мей­ні со­ці­о­па­тії. Ос­тан­ні дос­лід­жен­ня по­ча­ли фо­ку­су­ва­ти ува­гу на но­вих фор­мах по­тен­цій­них мо­де­ру­ю­чих фак­то­рів, до яких від­но­сять­ся різ­но­вид­нос­ті тем­пе­ра­мен­ту. Зок­ре­ма, ви­яв­ля­єть­ся ін­те­рес до та­кої конс­трук­ції тем­пе­ра­мен­ту, як по­дав­ле­ність по­ве­дін­ки (inhibited). Ді­ти з та­кою стри­ма­ною по­ве­дін­кою ма­ють тен­ден­цію ре­а­гу­ва­ти по­бо­ю­ван­ням чи стра­хом при зус­трі­чі з нез­на­йо­ми­ми людь­ми чи си­ту­а­ці­я­ми, в той час як ді­ти з не­по­дав­ле­ною по­ве­дін­кою де­монс­тру­ють про­ти­леж­ний зра­зок ре­а­гу­ван­ня. Вста­нов­ле­но, що ви­со­кий сту­пінь приг­ні­чен­ня по­ве­дін­ки за­хи­щає від край­ніх про­я­вів по­ве­дін­ко­вих по­ру­шень [9].

Під­су­мо­ву­ю­чи ска­за­не, слід за­у­ва­жи­ти, що при кон­суль­ту­ван­ні ди­ти­ни з по­ве­дін­ко­ви­ми роз­ла­да­ми ду­же важ­ли­во дос­лід­жу­ва­ти вза­є­ми­ни бать­ки — ди­ти­на та сі­мей­ну си­ту­а­цію в ці­ло­му з ді­аг­нос­тич­но-прог­нос­тич­ною, пре­вен­тив­ною та те­ра­пев­тич­ною ме­тою.

Лі­те­ра­ту­ра

1. За­ха­ров А.И. Нев­розы у де­тей и пси­хо­те­ра­пия.-2000.-С.168-183.

2. Игум­нов С.А. Дет­ский ри­су­нок: пси­хо­ди­аг­нос­ти­чес­кие и пси­хо­те­ра­пев­ти­чес­кие ас­пекты// Кли­ни­чес­кая пси­хо­те­ра­пия де­тей и под­рос­тков. Справ. по­соб. — Минск, 1999.-С.45-52.

3. Ми­ну­хин С., Фиш­ман Ч. Тех­ни­ки се­мей­ной те­ра­пии.-Мос­ква, 1998-С.17-38.

4. Шван­ца­ра Л., Шван­ца­ра Й. Раз­ви­тие дет­ских гра­фи­чес­ких про­яв­ле­ний// Ри­су­ноч­ные тесты.-Мос­ква, 1997.-С.286-305.

5. Biswas A., Kapur M., Kaliaperumal V.G. Stressful life events and adjustment pattern of psychologically disturbed and nondisturbed children of the middle childhood period // Indian J. of Clinical Psychology.-1995.-V.22.- P.7-13.

6. Emery R. E., Kitzmann K. M. The child in the family: disruptions in family functions// Developmental psychopathology: risk, disorder and adaptation.-1995.-New York.-P. 3-31.

7. Ezpeleta L., Granero R., Nuria de la Osa. Predictors of functional impairment in children and adolescents // J. Child Psychol. Psychiatr.- 2000.- V. 41.-N 6.- P.793-801.

8. Pine D. S., Cohen E., Cohen P. Social Phobia and the Persistence of conduct problems// J. Child Psychol. Psychiat.-2000.-V.41.-N 5.-P. 657-665.

9. Rutter M., Taylor E., Hersov L. Oppositional-deviant and conduct disorders// Child and Adolescent Psychiatry. Modern approaches.-1994.- New York.- P.311-323.

Анжела Кігічак

Київський Центральний психоневрологічний диспансер
«Центр психічного здоров'я», м.Київ