Архітектура давнього Львова

Інформація для виховників

До вашої уваги розробка занять для новацтва про архітектуру міста Львова. Заняття проводились у формі прогулянки, під час якої кожен рій відвідував окрему споруду. Пропоновану інформацію можна використати будь-яким приступним для вас чином: приїхати на екскурсію до Львова, влаштувати сходини з показом відеофільма чи презентації про місто, зрештою, за поданою схемою розробити прогулянку по власному місті. Завдання виховника — опрацювати інформацію про архітектурні стилі, зрозуміти базову термінологію, оглянути конкретну споруду і розповісти новацтву те, про що сам довідався. Завдання новаків — занотувати на схемах споруд те, на що вони звернуть увагу в розповіді і те, що помітять самостійно. Схеми додаються до кожного опису; для зручності їх можна збільшити до формату А3 і наклеїти на цупкий папір.

Інформація для новацтва

Робота з цим планом допоможе вам отримати багато знань про вашу будівлю.

Для початку у комірки впишіть те, що запитується перед ними. Тут вам знадобляться усі знання, що ви їх отримли самотужки і з розповіді виховника.

Далі уважно розгляньте малюнок вашої споруди. Підпишіть охайно ті елементи, на які звертатиме вашу увагу братчик чи сестричка.

Наступна робота — дуже відповідальна. Вам необхідно обстежити споруду з усіх боків і знайти місця, де вона руйнується. Далі уважно подумайте, наскільки це небезпечно для будівлі і людей. Поставте на це місце на малюнку наліпку певного кольору: жахливо небезпечно — червоний; дуже небезпечно — оранжевий; небезпечно — жовтий; майже безпечно — зелений; безпечно, але негарно — блакитний.

В блокнотик запишіть, що і як саме руйнується. Не забудьте у комірках внизу підписати свою команду.

Вступ

Архітектура — це мистецтво проектувати, будувати та прикрашати будівлі. Все від величезних пірамід до вуличних кіосків — архітектура! Проте навіть найрозкішніший палац створюється для того, аби у ньому жити, а не просто дивитися на нього, не будували його й для того, щоб він за два дні завалився, бо тоді б будували не з важкого каменю, а, скажімо, з піску. Це говорить про те, що кожна споруда, аби стати шедевром архітектури, має відповідати трьом вимогам: міцність, користь і краса. Будинки різні в кожній країні, в кожну добу, бо архітектура усюди різна, живе за іншими законами і розвивається не так, як де-інде. Так, в добу постійних воєн, коли як не встоїш, то тебе підкорять і поневолять, будували замки з товстими стінами, бійницями, маленькими вікнами. Коли в країні весь час ідуть дощі, в її архітектурі побачимо високі, крутосхилі дахи, з яких воді легко стікати. З винайденням залізобетону — бетону, всередині якого закріплено металеві стержні, — з’явилася можливість будувати величезні куполи для стадіонів і спортивних споруд.

Словничок архітектурних термінів

Романський стиль — виник в добу феодальних воєн, характеризується грубістю форм, приземкуватістю споруд, товстими стінами і низенькими колонами, кладкою з масивного каменю, декор на стінах і скульптура майже відсутні, стіни увінчуються зубцями і бійницями, орнамент домінує над реалістичними малюнками (у Львові – Порохова вежа).

Готика — стиль, що виник одночасно з розвитком міст. Якби ми побачили людину на драбині, що хоче дістатися до неба, то цілком могли б назвати її готичною. Бо готичним спорудам притаманна націленість у небо своїми баштами, шпилями, шпичаками. В добу готики було зроблено відкриття склепінь та контрфорсів, завдяки яким стіни споруди уже не тримали на собі всю вагу важкезного даху і в них можна було робити дуже великі вікна, які прикрашали вітражами. Готичні собори прикрашають величезні вікна-троянди, безліч скульптур, які роблять будівлю легкою, майже повітряною (у Львові: елементи катедри та псевдоготичний костел св. Єлизавети).

Ренесанс — стиль в архітектурі, зумовлений зацікавленням античним світом, його архітектурою, літературою, поглядом на світ і людину в ньому. Архітектори ренесансу захоплювалися такими величавими спорудами, як Колізей чи Акрополь, аналізували їх, вносили свої зміни і створювали нову, неповторну архітектуру. Оскільки для античного світу людина була центром буття, то і в архітектурі ренесансу усі розміри і пропорції будівель розраховані для найбільшої зручності людини. Характерними рисами ренесансних споруд є використання колонад і аркад, членування багатоповерхових споруд на поверхи карнизами, використання куполів, портиків — частин, що виступають з фасаду споруди, оформлених під грецький чи римський храм (у Львові — вежа Корнякта, каплиця Боїмів).

Бароко — стиль в архітектурі, що теж найяскравіше проявив себе у храмовому та палацовому будівництві. Архітектура цього стилю характеризується рухливістю форм, більшість поверхонь споруди — хвилясті, дуже поширеними є овальні куполи та масивні карнизи. Покликанням архітектури цього періоду є створити відчуття чуда, скульптури в барокових храмах дуже виразні. Почуття передає усе: міміка, жести, складки одягу. Більш того, на допомогу архітектурі приходить музика, звуки органу доповнюють святковий настрій у споруді. Середина храму оформлюється могутніми колонами і пілястрами, дрібними мармуровими та золоченими деталями, створюються своєрідні архітектурні ехо — деякі форми повторюються одна за одною, поки не зникають (собор св. Юра, церква св. Андрія).

Класицизм — стиль в архітектурі, якому притаманні: використання надбання античності, максимальне спрощення усіх форм, перевага надається корисності споруди, а не її красі, оформленню. Споруди класицизму зазвичай чітко симетричні відносно осі фасаду, головною оздобою фасаду є портик (Ратуша).

Модерн — стиль в архітектурі, що на теренах України проявився у спробі перенести риси, характерні архітектурі села, у міське будівництво. Тому в будиночках модерну зустрічаємо крутосхилі дахи, шестигранні арочні вікна, оздобу з керамічної плитки, башти з завершеннями, аналогічними до бань українських церков (будинок товариства «Дністер»).

Колона — оформлення стійки, на яку опирається перекриття чи навіс споруди, складається з стовбура, часто з жолобками — канелюрами, бази (низ) та капітелі — верхня, художньо оформлена плита.

Пілястра — плоска прямокутна імітація колони, часто ставиться позаду колони для створення враження подвійного ряду колон.

Капітель —  художньо оформлене закінчення колони.

Аркада — кілька арок, розміщених в ряд, розділених півколонами чи пілястрами.

Портик — виступаюча частина фасаду, оформлена аркадою чи колонадою.

Карниз — виступаючі за межі споруди горизонтальні плити, що запобігають стіканню води по поверхні стіни.

Фронтон — трикутне чи хвилясте (бароко) оформлення даху з фасаду з рельєфами і розписами.

Склепіння — вирішення стелі у готичних і романських храмах.

Портал — багато оформлений вхід у споруду.

Купол — півсферичне перекриття внутрішнього простору.

Готична арка — арка, загострена до верху.

Вітраж — малюнок, викладений зі шматочків скла у свинцевій оправі.

Фасади споруди — вигляди споруди з чотирьох боків.

Контрфорс — підпірна стінка, що бере на себе частину навантаження зі стіни.

Рель’єф — вид скульптури, в якому зображення є випуклим чи заглибленим по відношенню до площини тла.

Фриз — декоративна композиція (малюнок чи орнамент) у вигляді горизонтальної смуги.

Ліхтарня — частина купола з щілинами для освітлення і вентиляції.

Барабан — циліндрична чи багатогранна верхня частина споруди, що служить основою для купола.

Неф — витягнене приміщення, частина інтер’єру, обмежене з одного або двох боків рядом колон.

Львівська ратуша

Архітектори сучасної споруди: Маркель, Трешера, Вондрашка

Теперішня споруда датується: 1827 — 1835 рр.

Стиль: пізній класицизм

Ратушею називають громадську споруду, з якої відбувається управління усіма міськими справами, збирається міська рада для обговорення найважливіших питань.

Першу ратушу, за переказом, було збудовано на цьому місці в другій половині 14 ст. — більш як 600 років тому. Будівля ратуші була з каменю, а вежа — з дерева. У той час дерево найкраще пасувало до будівництва високих веж, але воно має свій дуже небезпечний недолік: легко займається і неймовірно швидко згорає. Вежа ратуші горіла двічі: в 1527 і в 1571 рр. На початок ХІХ ст. ратуша являла собою нагромадження купи будинків, розвернених головним фасадом на південь, причому всі було збудовано в різний час. Вежа була чотирикутною до рівня четвертого поверху, далі — восьмикутною. Завершувалася оббитою бляхою банею. На вежі височів польський герб, під яким красувався гербовий лев, що впав з вежі під час сильної бурі. Дотепер він зберігається у музеї. Вже починаючи з 1404 року на ратушевій вежі був годинник. Теперішній годинник було встановлено в 1851 році, його виготовлено австрійською фабрикою. Було в ратуші також і 2 надземні та 3 підземні в’язниці. Серед них: «Доротка», «Під ангелом», та найжахливіша — «Татарня», куди не доходило денне світло.

Сучасна ратуша — чотириповерхова споруда з вежею заввишки 65 метрів. Вежа набула свого сучасного вигляду після відбудови по останній пожежі. Всередині прямокутного корпусу є велике подвір’я. Одразу над входом в споруду розміщується зал засідань. Південний фасад з великим портиком охороняють двійко левів, вирізьблених з пісковика. Ратушу збудовано в стилі пізнього класицизму, найхарактерніші риси якого — простота і стриманість, відсутність явної оздоби. Два чітких карнизи розбивають будівлю на три яруси. Основний матеріял — цегла. Ратушу поштукатурено, а дах перекрито бляхою.

Як легко зауважити, споруда симетрична. На фронтоні красується великий герб Львова.

Ансамбль Успенської церкви

Архітектори: Петро Італієць, Павло Римлянин, Олександр Балабан

Датування: XVI — поч XVIII ст.

Ансамблем називаємо кілька споруд, об’єднаних в одне ціле ідеєю та призначенням. В цей ансамбль входять три споруди: вежа Корнякта, каплиця Трьох Святителів та, власне, Успенська церква. Замовником будівництва було Львівське братство — організація, члени якої навчали інших людей, друкували книги.

Перша церква на цьому місці була дерев’яною, після пожежі було поставлено кам’яну, але архітектори припустилися помилки, і споруда почала розходитися по швах.

Згодом будівництво братчики доручили кращим львівським архітекторам італійського походження — спочатку Петру Італійцеві, а потім її знов перебудував Павло Римлянин. Над церквою височіє три бані. Використання трьох бань — характерне для народного будівництва церков. Над банями — так звані ліхтарні, крізь які у храм попадає денне світло. Центральна баня припіднята на восьмигранному барабані. Всередині церква багато прикрашена різьбою і фресками. На фризі ззовні церкви можна побачити гарні рельєфи. Це вперше в архітектурі Львова було використано рельєфи на фризі. Якщо зайти всередину, то видно, що для того, аби втримати такий величезний купол необхідні товсті-товсті колони.

При головній церкві є окрема каплиця Трьох Святителів. Збудована з тесаного каменю, фасад поділений пілястрами на три частини. В центральній — портал, прикрашений кращою в Україні чорнокамінною різьбою. Різьба зображує виноградну лозу, що є символом Ісуса Христа. Якби ми захотіли розбити капличку на основні архітектурні елементи, то отримали б: прямокутну форму стін споруди, три барабани, на які спираються куполи, три куполи і три ліхтарні.

Дзвіницю побудував Костянтин Корнякт у 1578 р. Висота вежі біля 66 м. Побудована з тесаного каменю. Вежа має чотири поверхи. Вони розділені між собою потужними карнизами. Поверхи знизу — більш масивні, а догори — менші, завдяки цьому вежа здається легкою і ще вищою. Цей прийом характерний для архітектури доби Відродження. Кожен поверх розділений на дві аркади. Вежу замикає так званий шолом з вежечкою. Поруч з ним — чотири кручені пірамідки. Вежу вважають найкрасивішою у Львові і далеко поза ним.

Каплиця Боїмів

Архітектор невідомий

Датування: початок XVII століття

Стиль: ренесанс

Серед багатих львівських родин поширеним був звичай будувати усипальниці-каплички; якщо рід зробив багато духовного та матеріяльного добра для певної церкви, то йому дозволялося збудувати таку капличку одразу при церкві.

За зразок при будівництві цієї споруди було взято королівський мавзолей, збудований у замку Вавель у Кракові. Ім’я архітектора невідоме, але можна припустити, що він був пов’язаний з краківською архітектурною школою.

Будівлю можна подумки розбити на такі складові частини: схожу на кубик основу споруди та восьмигранний барабан, на якому тримається купол. Над куполом — світловий ліхтарик, крізь вікна якого в споруду проникає світло. Цю капличку збудовано у добу Відродження, її будували в два етапи. Почали на початку XVII століття. Ця споруда мала притаманну добі Відродження симетричність, була розбита на частини пілястрами, мала потужний карниз між першим і другим поверхом. На другому етапі до західного фасаду споруди, наче карнавальну маску, було прироблено скульптурну декорацію: багату на скульптуру і рельєфні зображення чорнокамінну плиту. З цього боку каплицю можна назвати біблією для неграмотних, бо навіть людина, яка не вміє читати, тому не може прочитати Біблії, поглянувши на статуї і рельєфи каплиці Боїмів, знатиме, що діялося у житті святих, у житті Христа, що таке рай і пекло. А своєю композицією — себто тим, в якому порядку і яких розмірів є деталі, фасад дуже нагадує іконостаси в українських церквах.

Якщо зайдемо всередину, то побачимо, що купол увесь покритий квадратними заглибленнями. Їх називають касетонами, вони служать для того, аби не витрачати багато будівельного матеріялу на купол. Тоді він вдається легеньким, і немає ризику, що колись завалиться на голову.

Також варто звернути увагу на статую сидячого Ісуса Христа: таке зображення Христа є дуже рідкісним, що робить каплицю Боїмів ще більш особливою.

Вірменська церква

Архітектор: Доре

Вулицю Вірменську заснувала вірменська громада, осередком культурного і релігійного життя якої була церква. Перша церква, збудована в кінці ХІV століття, мала в плані вигляд грецього хреста. Грецьким називають хрест з чотирма рівними сторонами. В XVII столітті до неї було добудовано повздовжний неф, пізніше його було подовжено ще раз. При реставрації церкви було відкрито прекрасні фрески XVI століття. Фрескою називають малюнок природними фарбами по вологій штукатурці. Всередині церкву прикрашють мозаїчні розписи. Мозаїка — спосіб прикрашання архітектури малюнками, отриманими внаслідок вклеювання на стіну невеличких різнокольорових шматочків смальти. Смальта — дуже міцне шкло. Улюбленим кольором був золотий, він створює у храмі чудернацькі переливи світла і відчуття святковості. Ззовні коло церкви — аркада і цвинтар, викладений старими надгробками. За легендою, душі людей, яким належать надгробки, підуть в рай тоді, коли буде стерто останній знак на плиті. Стіни собору — дуже товсті, майже півтора метри, складені з колотого каменю. Перехрестя храму згори завершується дванадцятигранним барабаном, перекритим ззовні наметовим дахом (схожий на наші намети), всередині ж — куполом. В будівництві купола архітектори проявили оригінальність: він тримається на пустотілих ребрах, викладених з випалених глечиків.

На подвір’ї храму стоїть вівтар, що зображує собою Голгофу, виконаний українськими майстрами в часи стилю рококо.

Основа вежі-дзвіниці закладена дуже давно архітектором Красовським, але в XIX столітті її було перебудовано, змінено її закінчення. Під вежею є підземний перехід до вулиці Скарбківської.

Храм і вежу прикрашає тонкий, детально пророблений різьблений орнамент.

Латинська катедра

Найдавнішим римо-католицьким костелом Львова є катедра, яку мав би закласти ще король Казимир десь коло 1370 р. Катедру будували дуже довго, цілих 138 років. Потім ще не раз добудовували і перебудовували, тому вона являє собою цілий музей — колекцію елементів трьох архітектурних стилів: готики, ренесансу та бароко. Перша споруда костелу була готичною, деякі її елементи залишилися і дотепер, зокрема — гранчаста вівтарна частина, її найкраще видно зі сторони фонтану на площі Ринок. Звідси видно і величезні готичні вкна — арки, оформлені вітражами, що кидають всередину споруди чудові різнокольорові плями, потужні ступінчасті контрфорси, товсті цегляні стіни та крутосхилий шпичастий дах. Характерними рисами готичного храму є також його видовженість у напрямку вівтар — вхід, вертикальність споруди: всередині храм розбитий на вузькі нефи, які є дуже високими, перекриті готичними склепіннями.

Коли катедру було перебудовано в часи пізнього бароко, постала вежа висотою 64 м, з так званим шоломом, оформлена бароковими ліхтариками. Є легенда, що вежі будували два брати. Один був талановитим і організованим, і робота у нього йшла дуже швидко і вежа вдавалась гарною, у другого ж брата робота не клеїлася, окремі місця виходили криво. Другий брат заздрив першому чорною заздрістю і вбив його. Тому одна з веж залишилася недобудованою.

Оскільки собор має величезну вагу, тисне на землю, а земля у Львові — не надто міцна, то з часом храм осів на доволі значну глибину. Підійшовши до стіни, бачимо, що храм осів на ріст не лише новака, а й братчика чи сестрички. Тому для архітектора дуже важливо прорахувати, який ґрунт є під храмом, чи однаково він промерзає взимку. Без цього храм би в кращому випадку тріснув, в гіршому ж — взагалі розвалився, а не простояв, як ця катедра більше 600 років.

Ще цікаво знати, що під собором є система підземних ходів, в які навіть деколи пускають на екскурсію.

С.О. Андрій Бєляєв