Яків малює різдвяну картину

Яків ро­бить за­ри­сов­ки. Він ма­лює ма­люн­ки на Різ­дво.

Тіт­ка Гел­лі мріє про шоп­ку з Ди­тят­ком Ісу­сом, ос­ли­ком та во­лом.

Дядь­ко­ві Фран­цу при­па­ли до впо­до­би пас­туш­ки, які пря­му­ють до­ро­гою до Виф­ле­є­му.

Ба­бу­сі за­баг­ло­ся ма­ти Ан­ге­ла, який вдив­ля­єть­ся щи­рим при­віт­ним пог­ля­дом і про­мов­ляє: «Не бій­тесь!»

Яків об­во­дить кру­жеч­ком дов­ко­ла вуст Ан­ге­ла і ро­бить у ньо­му над­пис «Не бій­тесь!» А то­ді звер­та­єть­ся до Ка­те­ри­ни:

— Те­пер для кож­но­го у ме­не є гар­ний по­да­ру­нок!

—  Ли­шень для Но­во­на­род­же­но­го ще ні! — від­ка­зує Ка­те­ри­на. — Для са­мо­го Ісу­са! Ад­же Різ­дво — це Йо­го день на­род­жен­ня! То­му і по­да­ру­нок Йо­му на­ле­жить­ся особ­ли­вий зро­би­ти!

— Га­да­єш, Він зра­дів би, от­ри­мав­ши ма­лю­нок? — за­пи­тує Яків.

— Ко­ли ма­лю­нок гар­ний та ко­льо­ро­вий, то чо­му б ні? — пе­ре­пи­тує і со­бі Ка­те­ри­на.

Яків бе­ре чис­тий ар­куш па­пе­ру і ма­лює на ньо­му Ялин­ку — Де­рев­це Хрис­та, прик­ра­ше­не ба­гать­ма свіч­ка­ми, іг­раш­ка­ми та цу­кер­ка­ми, за­гор­ну­ти­ми в бар­вис­ті па­пір­ці з то­роч­ка­ми.

— Я теж до­по­мо­жу то­бі, — втру­ча­єть­ся Ка­те­ри­на і по­чи­нає ви­ма­льо­ву­ва­ти ця­точ­ки та зір­ки на іг­раш­ках, а нав­ко­ло кож­ної свіч­ки — жов­те сяй­во.

— Ось так! А те­пер від­не­си по­да­ру­нок Йо­му до цер­кви.

Яків пря­мує до цер­кви, але две­рі, на жаль, за­чи­не­ні. Де­я­кий час він ще зат­ри­му­єть­ся на ву­ли­ці і роз­мір­ко­вує, що да­лі ро­би­ти. Ма­лю­нок з Де­рев­цем Хрис­та гой­дає ві­тер і Яків му­сить міц­но три­ма­ти йо­го обо­ма ру­ка­ми.

Рап­том бі­ля ньо­го зу­пи­ня­єть­ся нез­на­йо­ма ста­рень­ка ба­бу­ся.

— Який прек­рас­ний бар­вис­тий ма­лю­нок! А скіль­ки ра­діс­них ме­ло­дій дзве­нить у ньо­му! — ми­мо­хіть за­у­ва­жує во­на. — Ма­буть, це Різ­двя­ний по­да­ру­нок?

— Ви від­га­да­ли, са­ме так, — від­ка­зує Яків і по­дає ста­рень­кій ма­лю­нок. — Я да­рую йо­го Вам!

— Нев­же! Ой, ди­тин­ко!... — зво­ру­ше­но ви­гу­кує ба­бу­ся. — Яка при­єм­на нес­по­ді­ван­ка... Сер­деч­но дя­кую!

Яків пос­пі­шає до­до­му. Ка­те­ри­на з не­тер­пін­ням че­кає на ньо­го.

— Як спра­ви? — ці­ка­вить­ся во­на.

— Ялин­ка спо­до­ба­лась Ісу­со­ві! — роз­по­ві­дає Яків.

— Ти пе­ре­ко­на­ний у цьо­му? — не­по­ко­їть­ся Ка­те­ри­на.

— Так, — ствер­джує Яків. — Він ве­лів ме­ні це пе­ре­да­ти!

Ле­не Ма­йєр-Ску­манц

За книгою: Лене Майєр-Скуманц. Вифлеємська зоря. — Львів: Місіонер, 2005