Ігри та забави проти аґресії

Продовжуємо друкувати витяги з праці Р. Потман «Ігри і забави проти агресії». В цьому числі подаємо декілька ігор, в наступному читайте роздуми авторки про природу та причини агресивної поведінки у дітей.

Редакція

Гра 1. Мо­ва ті­ла

Ді­ти си­дять в ко­лі або за сто­лом, кож­на ди­ти­на от­ри­мує ар­куш, на яко­му на­пи­са­ний якийсь емо­цій­ний стан — за­ля­ка­ний, об­ра­же­ний, роз­гні­ва­ний, ве­се­лий, сум­ний — що йо­го му­сить по­ка­за­ти за до­по­мо­гою пан­то­мі­ми. Ар­ку­ші з ок­ре­ми­ми по­чут­тя­ми мо­жуть бу­ти роз­да­ні в кіль­кох при­мір­ни­ках, в грі бе­ре участь ці­ла гру­па. Піс­ля кож­ної де­монс­тра­ції ді­ти про­бу­ють від­га­да­ти, яке по­чут­тя бу­ло ви­ра­же­не.

За­кін­чен­ня — дис­ку­сія на те­му: по чо­му мож­на роз­піз­на­ти різ­ні емо­цій­ні ста­ни? Які по­чут­тя лег­ше по­ка­за­ти? Які по­чут­тя ви­ра­же­ні в по­діб­ний спо­сіб, як їх не пе­реп­лу­та­ти?

Гра 2. Ма­лю­ван­ня по­чут­тів

Ді­ти ма­лю­ють по­чут­тя: роз­гні­ва­ність, знер­во­ва­ність, страх, без­по­рад­ність, роз­ча­ру­ван­ня і т.п. Да­лі хто хо­че роз­по­ві­дає, по­яс­нює своє зоб­ра­жен­ня (від пер­шої осо­би од­ни­ни).

За­кін­чен­ня — роз­мо­ва, яким чи­ном це зоб­ра­жен­ня мож­на за­мі­ни­ти на по­зи­тив­не?

Тре­ба спро­бу­ва­ти зі «стра­ху» зро­би­ти «впев­не­ність» че­рез, нап­рик­лад, до­да­ван­ня ін­ших ко­льо­рів, змі­ну фор­ми, і т.п.

Гра 3. Що то­бі зро­би­ли?

Од­ну ди­ти­ну ви­би­ра­ють на роль «ек­зе­ку­то­ра», всі ін­ші учас­ни­ки хо­дять по за­лу. «Ек­зе­ку­тор» шу­кає со­бі «жер­тву», якій ше­по­че на ву­хо щось неп­ри­єм­не, або тор­ка­єть­ся, лег­ко штов­хає — так, щоб ніх­то цьо­го не по­мі­тив. Не доз­во­ле­но спри­чи­ня­ти біль.

»Жер­тва» зу­пи­ня­єть­ся на міс­ці і по­чи­нає скар­жи­тись. Ін­ші про­бу­ють від­га­да­ти, що ста­ло­ся. Ко­ли це їм вда­єть­ся, «жер­тва» ви­би­рає ін­шу ди­ти­ну, і гра про­дов­жу­єть­ся.

Ін­ша вер­сія — ди­ти­на, що пер­ша ска­за­ла пра­виль­не роз­в'я­зан­ня, стає но­вим «ек­зе­ку­то­ром» і ви­би­рає со­бі чер­го­ву «жер­тву».

Гра бу­де лег­ша, як­що пе­ред її по­чат­ком по­го­во­ри­ти про ва­рі­ян­ти по­ве­дін­ки «ек­зе­ку­то­ра».

Гра 4. Наз­ва злос­ти

Учас­ни­ки ста­ють у па­ри. Кож­на ди­ти­на уяв­ляє со­бі якусь си­ту­а­цію, ко­ли бу­ло ду­же по­га­но, роз­ду­мує, як її наз­ва­ти і за­пи­сує це на па­пе­рі. Да­лі ді­ти об­мі­ню­ють­ся сво­ї­ми ар­ку­ша­ми, кож­на ди­ти­на те­пер роз­ду­му­ва­ти­ме, яка си­ту­а­ція кри­єть­ся під на­пи­са­ною наз­вою, і опи­сує її в кіль­кох сло­вах, нап­рик­лад:

— ди­ти­на 1: «ав­то­бус»

— ди­ти­на 2: Іва­сик був злий, то­му що за­піз­нив­ся на ав­то­бус. З ці­єї при­чи­ни за­піз­нив­ся на тре­ну­ван­ня з фут­бо­лу і йо­го не виб­ра­ли до ко­ман­ди, що бу­де гра­ти в нас­туп­но­му мат­чі тур­ні­ру.

За­кін­чен­ня — об­го­во­рен­ня ре­зуль­та­тів впра­ви, дис­ку­сія про при­чи­ни злос­ти і аґ­ре­сії.

Гра 5. Ме­не злос­тить…

Кож­на ди­ти­на пи­ше на ар­ку­ші па­пе­ру лі­те­ри сво­го іме­ні од­на під дру­гою і шу­кає до кож­ної з них до­віль­но­го сло­ва — наз­ви по­дії, що мо­же особ­ли­во йо­го зли­ти, дра­ту­ва­ти, нап­рик­лад:

А ал­ко­голь

Н нит­тя

Д до­маш­ня ро­бо­та

Р різ­кі зву­ки

І іро­ніч­ний пог­ляд

Й йо­гурт, ко­ли скис­не

Гра 6. Знан­ня ха­рак­те­рів

Всі от­ри­му­ють ар­куш па­пе­ру, на яко­му на­ма­льо­ва­ні кон­ту­ри лю­ди­ни. До цьо­го ма­люн­ка кож­на ди­ти­на до­ма­льо­вує те, що вва­жає за най­більш ха­рак­тер­не у се­бе са­мої, нап­рик­лад:

— ус­та, як­що час­то ус­мі­ха­єть­ся;

— сер­це, як­що враз­ли­ва;

— ку­ла­ки, як­що швид­ка до бій­ки;

— і так да­лі…

Всі ма­люн­ки при­пи­на­є­мо до дош­ки або роз­кла­да­є­мо на сто­ли­ку. Ді­ти на­ма­га­ють­ся від­га­да­ти, ко­му який ма­лю­нок на­ле­жить. За­кін­чен­ня — роз­мо­ва, дис­ку­сія.

Чи гру­па від­кри­ває в ко­гось но­ві здіб­нос­ті, або ри­си ха­рак­те­ру?

Гра 7. Від­га­ду­ван­ня по­ба­жань

Усі ді­ти ано­нім­но на па­пе­рі від­по­ві­да­ють на од­не або біль­ше пи­тань, нап­рик­лад:

— Що б ти хо­тів, щоб то­бі по­да­ру­ва­ли на день на­род­жен­ня?

— Яку му­зи­ку охо­че слу­ха­єш?

— З ким з ві­до­мих лю­дей ти б хо­тів осо­бис­то поз­на­йо­ми­ти­ся?

— Яким по­ви­нен бу­ти твій друг?

Ар­ку­ші пе­ре­мі­шу­ють­ся, по­тім гру­па про­бує від­га­да­ти, хто ав­тор ок­ре­мих від­по­ві­дей.

Ді­ти мо­жуть об­го­во­рю­ва­ти і мо­ти­ву­ва­ти ви­бір.

Гра 8. Обо­ро­на від за­чі­пок

Ді­ли­мо ді­тей на гру­пи і роз­да­є­мо ар­ку­ші з різ­ни­ми про­зи­ван­ня­ми. Учас­ни­ки об­ду­му­ють нез­ви­чай­ні ре­ак­ції на аґ­ре­сив­ні за­чіп­ки, а по­тім го­во­рять свої дум­ки пе­ред усі­ма. Від­по­ві­ді мо­жуть та­кож зоб­ра­зи­ти в ім­про­ві­зо­ва­них сцен­ках (мож­ли­во, що у від­по­від­ній си­ту­а­ції при­га­да­ють со­бі якусь ори­гі­наль­ну по­ве­дін­ку, за­мість від­по­ві­да­ти аґ­ре­сі­єю).

Ре­а­гу­ва­ти на про­зи­ван­ня мож­на, між ін­шим, та­ким спо­со­бом:

— «Ти, смар­ка­чу!» — «Ох, зви­чай­но, мо­же, ма­єш хус­точ­ку?»

— «Нез­да­ра!» — «На жаль, так во­но є. Ти б не міг ме­ні до­по­мог­ти в та­ко­му ви­пад­ку?»

Гра 9. Нас­ту­пи­ти на від­би­ток

Ді­ти ста­ють па­ра­ми і бе­руть­ся за ру­ки. Між ни­ми на під­ло­зі ле­жить ар­куш з га­зе­ти -»від­би­ток». Кож­на ди­ти­на на­ма­га­єть­ся пе­ре­тяг­ну­ти пар­тне­ра на свою сто­ро­ну так, що­би зму­си­ти йо­го нас­ту­пи­ти на цей від­би­ток.

Гра 10. Пле­чі на пле­чі

Ді­ти ста­ють у два ря­ди, обер­ну­ті пле­чи­ма од­ні до од­них, і бе­руть­ся під ру­ки. Обид­ва ря­ди про­бу­ють ві­діп­хну­ти про­тив­ни­ків так, що­би не ро­зір­ва­ти лан­цю­га ря­дів.

Ця гра мо­же бу­ти про­ве­де­на в різ­них скла­дах ря­дів.

За­кін­чен­ня — роз­мо­ва, дис­ку­сія.

Як лег­ше ре­зуль­та­тив­но ді­я­ти — са­мос­тій­но чи спіль­но?

Гра 11. Я є — я мо­жу — я маю

На пле­чі ді­тей при­ліп­ля­є­мо кле­ю­чою стріч­кою ар­ку­ші па­пе­ру, на яких на­пи­са­ні по­чат­ки ре­чень:

— Я є…

— Я мо­жу…

— Я маю...

Ді­ти хо­дять по за­лі і до­пов­ню­ють од­не од­но­му ті ре­чен­ня по­зи­тив­ни­ми за­у­ва­га­ми, що зви­чай­но під­хо­дять до да­но­го учас­ни­ка. Ко­ли всі ре­чен­ня бу­дуть за­кін­че­ні, ді­ти зні­ма­ють ар­ку­ші з пле­чей і чи­та­ють, що про них ду­ма­ють ін­ші (ав­то­ри вис­лов­лю­вань по­вин­ні за­ли­ши­тись ано­нім­ні).

Гра 12. Бу­дів­лі

Ді­ли­мо ді­тей на гру­пи від 6 до 8 учас­ни­ків. На сиг­нал ве­ду­чо­го кож­на гру­па ви­ко­нує пев­не зав­дан­ня, тво­ря­чи со­бою різ­ні «бу­дів­лі». Ра­ди­мо, нап­рик­лад:

— Збу­дуй­те дім!

— Збу­дуй­те мур!

— Збу­дуй­те ма­ши­ну!

У цій впра­ві на по­діб­ні ко­ман­ди мож­на впро­вад­жу­ва­ти змі­ни скла­ду гур­тків.

За­кін­чен­ня — дис­ку­сія.

Що лег­ше осяг­ну­ти спіль­ни­ми зу­сил­ля­ми? Чи ді­ти мо­жуть спіль­ни­ми зу­сил­ля­ми бо­ро­ни­ти­ся?

Гра 13. Три ба­жан­ня

Учас­ни­ків гри ді­ли­мо на гру­пи по 3 осо­би. Кож­на гру­па си­дить за ок­ре­мим сто­ли­ком, на яко­му ле­жить ве­ли­кий ар­куш па­пе­ру і за­со­би для пи­сан­ня. Ді­ти за­пи­су­ють на ар­ку­ші свої ба­жан­ня сто­сов­но те­ми, по­да­ної ви­хов­ни­ком. По­тім кож­на трій­ка роз­мов­ляє про ці ба­жан­ня і ви­би­рає тіль­ки од­не з них. Опіс­ля ді­ти сі­да­ють в ко­ло і спіль­но дис­ку­ту­ють про ці ба­жан­ня, в ре­зуль­та­ті ви­би­ра­ю­чи тіль­ки од­не з них — най­важ­ли­ві­ше, що сприй­ма­ють усі.

Те­ми для ба­жань мо­жуть бу­ти:

— Ку­ди ти хо­тів би по­ї­ха­ти?

— Що ти хо­тів би з'їс­ти на обід?

— У яку гру ти хо­тів би пог­ра­ти на нас­туп­них зус­трі­чах?

За­кін­чен­ня — роз­мо­ва.

Чи важ­ко бу­ло виб­ра­ти од­не ба­жан­ня? Хто зміг пе­ре­ко­на­ти ін­ших і яким чи­ном?

Гра 14. За і про­ти

Про­во­ди­мо дис­ку­сію «за і про­ти», що сто­су­єть­ся яко­гось спір­но­го пи­тан­ня. Ді­ли­мо ді­тей на дві гру­пи, од­на з яких зби­рає ар­гу­мен­ти «за», дру­га «про­ти», не­за­леж­но від осо­бис­тих ду­мок ок­ре­мих учас­ни­ків. Всі ар­гу­мен­ти ви­хов­ник за­пи­сує на двох ок­ре­мих ар­ку­шах па­пе­ру. Обид­ві про­ти­леж­ні по­зи­ції охо­чі ді­ти з обох груп ко­рот­ко об­го­во­рю­ють пе­ред усі­ма учас­ни­ка­ми. По­тім пе­ре­хо­ди­мо до го­ло­су­ван­ня:

— Хто «за»?

— Хто «про­ти»?

За­кін­чен­ня — роз­мо­ва, дис­ку­сія.

Чи різ­ні дум­ки і по­зи­ції мо­жуть бу­ти зіс­тав­ле­ні без су­пе­реч­ки про них? Чи важ­ко сприй­ня­ти те, що хтось має ін­шу точ­ку зо­ру?

Переклад з польської о. Любомира Бобиляка, ЧСВВ