Навчімося жити зі злістю і агресією

Вступ до теми

Ді­тям і мо­ло­ді за­раз за­ки­да­ють те, що во­ни все від­но­сять до влас­ної осо­би, а та­кож за­ки­да­ють зрос­та­ю­чу аг­ре­сив­ність. По­діб­но, як змі­ни­ли­ся умо­ви їх сус­піль­но­го жит­тя, що про­яв­ля­ють­ся у змен­шен­ні ро­дин і крих­кос­ті людсь­ких зв'яз­ків, мож­ли­вос­ті зби­ран­ня сус­піль­но­го дос­ві­ду для них ста­ли мі­ні­маль­ни­ми. Ба­га­тьом осо­бам важ­ко нав­'я­зу­ва­ти і ут­ри­му­ва­ти по­зи­тив­ні кон­так­ти з ін­ши­ми людь­ми, вхо­ди­ти до гру­пи, ви­яв­ля­ти ро­зу­мін­ня, ви­хід і конс­трук­тив­не роз­в'я­зан­ня проб­лем і кон­флік­тів.

Скар­ги, що сто­су­ють­ся аг­ре­сив­нос­ти ді­тей і мо­ло­ді, а та­кож труд­но­щі у сто­сун­ках з ни­ми, не є вже та­ким ціл­ком но­вим яви­щем, як ствер­джу­єть­ся при де­я­ких опи­сах проб­ле­ма­тич­них си­ту­а­цій. Аг­ре­сив­на по­ве­дін­ка мо­ло­до­го по­ко­лін­ня бу­ла по­мі­че­на вже у ко­лиш­ніх ча­сах. Її ква­лі­фі­ку­ва­ли як най­біль­шу пе­реш­ко­ду в по­ве­дін­ці, на яку важ­ко якось впли­ну­ти. Тим більш по­ди­ву­гід­ним є той факт, що зу­сил­ля, зат­ра­чу­ва­ні на оп­ра­цю­ван­ня но­вих ме­тод і за­со­бів, є ві­дір­ва­ні від цьо­го дос­ві­ду. Пе­да­го­гіч­ні мож­ли­вос­ті впли­ву на фор­му­ван­ня емо­цій­ної сфе­ри ви­ко­рис­то­ву­ють­ся рід­ко. Вмін­ня, що їх ді­ти і мо­лодь по­вин­ні на­бу­ти, що­би нав­чи­ти­ся па­ну­ва­ти над сво­ї­ми аг­ре­сив­ни­ми ім­пуль­са­ми, а та­кож нав­'я­зу­ва­ти і ут­ри­му­ва­ти за­до­віль­ні кон­так­ти з ін­ши­ми людь­ми, май­же зов­сім не тре­ну­ють­ся. Ду­же рід­ко пе­ре­да­єть­ся вмін­ня і го­тов­ність прак­ти­ку­ван­ня конс­трук­тив­ної, згід­ної, пос­туп­ли­вої по­ве­дін­ки, що має за ціль пе­ре­ма­ган­ня кон­флік­тів. Ді­тей і мо­лодь най­час­ті­ше нав­ча­ють, що во­ни «по­вин­ні зно­си­ти при­сут­ність один од­но­го». Пе­да­го­гіч­ні дії ве­ли­кою мі­рою спря­мо­ва­ні на від­най­ден­ня гар­мо­нії, ко­ли йдеть­ся швид­ше про уни­кан­ня кон­флік­тів, аніж про сер­йоз­не їх ви­рі­шен­ня. Над кон­флік­та­ми прий­ня­то пра­цю­ва­ти най­час­ті­ше в кон­вен­цій­ний спо­сіб, тоб­то че­рез по­шу­ки «вин­но­го» і йо­го кар­тан­ня чи спо­ну­кан­ня до по­ряд­ку. На аг­ре­сив­ну по­ве­дін­ку сус­піль­ство ре­а­гує по­ка­ран­ням, пом­стою і сус­піль­ним від­ки­нен­ням. Ще й до всьо­го на осіб, що ма­ють цю проб­ле­му, див­лять­ся як на до­дат­ко­ву заг­ро­зу, що па­ра­док­саль­но про­ва­дить не до змен­шен­ня їх­ніх на­па­дів і змі­ни во­ро­жої пос­та­ви, а спри­чи­няє ви­ник­нен­ня но­вих ста­нів аг­ре­сії.

До цьо­го та­кож до­да­єть­ся ще той факт, що по­нят­тя «аг­ре­сив­ність» вик­ли­кає в на­шо­му сус­піль­стві ду­же ам­бі­ва­лен­тні асо­ці­яції. В ба­га­тьох ви­пад­ках аг­ре­сія на­віть на­го­род­жу­єть­ся: «справ­жні» муж­чи­ни по­вин­ні до різ­них справ під­хо­ди­ти са­ме в та­кий спо­сіб. Кож­ний спор­тив­ний ко­мен­та­тор ви­ма­гає від фут­бо­ліс­тів біль­шої «аг­ре­сії», ко­ли їм заг­ро­жує прог­раш. От­же, не без при­чи­ни не­о­па­но­ва­ні, ін­ко­ли пов­'я­за­ні з фі­зич­ни­ми об­ра­за­ми аван­тю­ри є пе­ре­ду­сім проб­ле­мою хлоп­ців і мо­ло­дих чо­ло­ві­ків.

Сві­до­ме, спря­мо­ва­не пе­ре­ма­ган­ня аг­ре­сії і ви­бу­хів гні­ву пе­да­го­гіч­ни­ми за­со­ба­ми є ду­же пот­ріб­не. При цьо­му не мо­же йти­ся — так ска­жу — про ві­ду­чен­ня ді­тей і мо­ло­ді від ви­ра­жан­ня се­бе. Гнів є ста­ном ви­со­ко­го внут­рі­шньо­го нап­ру­жен­ня, що зав­жди бу­де вис­ту­па­ти і що йо­го не мож­на «ков­та­ти». Хто да­лі три­має на при­по­ні свої по­чут­тя, гу­бить влас­ну жит­тєз­дат­ність і не дає ото­чен­ню най­мен­шо­го шан­су для ре­а­гу­ван­ня. Аг­ре­сія не є од­ноз­нач­но тим са­мим, що на­сил­ля. На­віть як­що це по­нят­тя пов­сюд­но ста­вить­ся на рів­ні з ці­лес­пря­мо­ва­ним зни­щен­ням або на­не­сен­ням фі­зич­но­го чи пси­хіч­но­го бо­лю, аг­ре­сія дос­лів­но оз­на­чає «збли­жен­ня», «ата­ку­ван­ня» в ро­зу­мін­ні «до­тор­кан­ня», а та­кож опи­сує — не тіль­ки не­га­тив­ну — жив­лю­щу енер­гію на­шої по­ве­дін­ки. Хто хо­че жи­ти в зго­ді з ін­ши­ми, му­сить перш за все нав­чи­ти­ся сва­ри­тись! Без­пе­рер­вна гар­мо­нія вчи­ни­ла б на­ше жит­тя нуд­ним і нес­тер­пним. Різ­ни­ці ду­мок і ін­те­ре­сів до­да­ють йо­му пі­кан­тнос­ті, але му­сять бу­ти ви­яв­ле­ні і по­ру­ше­ні в роз­мо­вах — без вза­єм­но­го по­ра­нен­ня і крив­ди. Для цьо­го, од­нак, ді­ти, як і мо­лодь, пот­ре­бу­ють пе­да­го­гіч­ної під­трим­ки.

Р. Портман «Ігри і забави проти агресії»

Переклад з польської о. Любомира Бобиляка, ЧСВВ